Перші документальні згадування про Новоград-Волинський датовані 1256 роком: в "Галицько-Волинському літописі" згадується Возв"ягель - укріплене поселення над рікою Случ, що входило тоді до складу Галицько-Волинського князівства й підконтрольне князеві Данилу Галицькому.
Незабаром Возв"ягель (з XIV століття – Зв»ягель) підпадає під владу Великого князівства Литовського. В XVI столітті на місці дерев'яної міцності був споруджений потужний кам'яний замок для захисту околишніх поселень від набігів татар. Але й він не допоміг, коли в 1495-м році до міста підійшла татарська орда чисельністю приблизно 40 тисяч чоловік.

Сучасний Новоград-Волинський нині є четвертим по величині містом Житомирської області, займаючи площу в 2667 гектарів, з яких 2053 гектара вже забудовані.

В 1945-му році був відновлений порцеляновий завод, а в 1947-му знову почав випускати продукцію завод "Октябрьская кузница". В 1949-му у місті був запущений новий завод "Торфмаш", що з 1961-го почав називатися "Хіммаш". В 1960-му заробив завод залізобетонних шпал, а в 1964-му - бавовнопрядильна фабрика...

В 1935-му році в Коростені почалося будівництво колосального спорудження - військового командного пункту, простіше говорячи - бункера. Керував будівництвом найвідоміший військовий інженер Дмитро Карбишев.
Є версія, що бункер споруджувався особисто для товариша Сталіна, однак доказів його перебування в Коростені немає.

У березні 1923 року Коростеню був присвоєний статус селища міського типу, а з 1 січня 1926 року - і статус міста. У Коростені ударними темпами стала розвиватися промисловість.

З Іскоростеня в Коростень місто було перейменовано в листопаді 1917 року, коли в ньому встановилася радянська влада. Її оголосив 18 листопада на мітингу, що відбувся на Барачній площі, черговий по залізничній станції Л. Табукашвілі. Однак радянська влада протрималася в місті недовго - в 1918 році замість рад у Коростені з'явилися державні органи Української Народної Республіки. Саме в Коростені був затверджений закон про введення в УНР григоріанського календаря, що діє й донині, і був прийнятий герб УНР - тризубець.

В XI столітті Іскоростень потрапив під панування Великого князівства Литовського. Наприкінці століття литовський князь Ольгерд подарував місто й околишні землі одному зі своїх дружинників на ім"я Терех, А в 1586 році польський магнат Прокопій Мержевицький, одружившись на спадкоємиці Тереха, став власником Іскоростеня й, судячи з усього, за пристойну винагороду домігся від польського короля для фортеці з декількома сотнями жителів, що захищає рубежі королівства від набігів татар, статусу міста.

Вже на початку Х століття Іскоростень був потужною фортецею, обнесеною високим частоколом з необтесаних багатовікових дубових стовбурів, постійною резиденцією древлянських князів.
Розібратися з непокірливим плем»ям з'явилася дружина Ігоря, Ольга, що протягом трьох місяців простояла з військом під Іскоростенем, однак силою здолати місто не змогла й зважилася на знамениту хитрість із голубами.
У результаті Іскоростень згорів дотла, а древлянський князь Малий був жорстоко страчений. Частина населення була перебита, інша ж частина пішла в печери під містом

Коростень - третє по кількості жителів місто нашої області й майже настільки ж древнє, як і Житомир.
Торік керівництво Коростеня подало позовну заяву проти... Києва, мовляв, нехай столиця відшкодовує збиток, що нанесла Коростеню київська княгиня Ольга.

Економічне сьогодення Бердичева.