DataLife Engine > Історія Житомирської області > У бункері Сталіна й сьогодні зникають люди.

У бункері Сталіна й сьогодні зникають люди.


12 травня 2009. Разместил: klaban
У бункері Сталіна й сьогодні зникають люди

Вхід в підземну резиденцію охороняють, але потрапити туди можна.

Сімдесят років тому, в грудні 1935 року, в Коростені Житомирської області розпочали будівництво грандіозного військового споруди - підземного бункера, в якому спочатку планувалося розмістити командний пункт управління містом. І сьогодні над ним витає аура якоїсь нез'ясовної небезпеки, яка з»явилась тут, мабуть, ще на зорі століть, коли Коростень був столицею стародавнього слов'янського князівства.

Головна споруда генерала Карбишева

Увійшовші в 1941 році в місто німецькі окупанти чомусь обходили бункер десятою дорогою. І навіть сьогодні в його лабіринтах таємниче пропадають люди. Місцеві жителі розповідають страшний випадок, коли не так давно хлопець з дівчиною спустились у бункер, але назад так і не вийшли. Через кілька днів їх знайшли мертвими. На їх блідих обличчях застиг страх ... - Будівництво об'єкту було розпочато в 1935 році і закінчилося в 1937-му, - розповідає комендант захисного пункту управління Коростеня Олексій Іванович Кровяков. - Керував будівництвом знаменитий генерал Карбишев, у той час ще полковник. Древлянські печери розташовувалися в 17-метровій товщі граніту. В лабіринти був залити бетон, і товщина стін збільшилася ще на півтора метра. Про розміри об'єкта можна було судити з таких цифр: довжина внутрішніх коридорів від головного входу до запасного виходу - 106 метрів, кількість кімнат - 28. Пункт управління був повністю обладнаний автономними системами життєзабезпечення: опаленням, водопроводом з власним резервуаром, каналізацією, телеграфним зв'язком, радіоточками, продовольством ... Мало того, від бункера у всіх напрямках йшли підземні ходи в різні кінці міста і за його межі. Було підведено 50 пар телефонних апаратів, поставлено 20 телефонних розеток, зв'язок був тоді з усім Радянським Союзом. Якщо тут замкнути, можна було без проблем витримати багатомісячну облогу. Що й довели наші бійці на початку Великої Вітчизняної війни ...

Німці жити в ньому не стали

Олексій Іванович розповів дуже цікаву історію.

- Ні, бункер, якщо можна так висловитися, не брав участь в активній обороні міста, управління бойовими діями звідси не велося. Але його "бойові можливості" як не можна краще характеризує наступний епізод. Коли в Коростень увійшли німецькі війська, опору їм особливого ніхто не чинив. Крім хіба що шістнадцяти бійців, організували оборону в будівлі місцевої поліклініки. В кінці кінців німці піднатиснули, і наші бійці через підземний хід пішли в бункер, де й замкнулися. Як не штурмували німці твердиню, у них нічого не виходило, лише кілька сотень своїх солдатів під залізобетоном поклали. А наші з бункера пострілюють собі з одного-єдиного кулемета і, так би мовити, фігі німцям крутили так посміювалися. Німці побачили, що нічого у них не виходить, і пустили в бункер отруйний газ. Нашим бійцям довелося залишити твердиню і піти підземеллями з міста. Тільки тоді німці потрапили в бункер. Тільки ось що дивно: окупанти чомусь не використовували настільки значний шедевр військової інженерії для своїх потреб, як це сталося, наприклад, з радянським командним пунктом на "рубежі Сталіна" в селі Михайлівка під Вінницевший у Житомирі Гіммлер обрав місцем своєї дислокації селище Гуйва, де збудував власний бункер, а Коростенським, мабуть, не зацікавився. Чому? Багато цих "чому". Наприклад, Коростенський бункер за своїми розмірами та інженерними характеристиками перевершує той же "Вервольф", але німці ніяк не "вживали" об'єкт. - Бункер був розграбований, розбитий, - розповідає Олексій Кровяков. - Іноді сюди заходили партизани, хоча це було пов'язано з чималим ризиком: німці всередині не совались, наче чогось боялися, зате газ пускали, щоб ніхто в галереях не наважився ховатися. Після визволення Коростеня в бункері якийсь час жили люди, більше їм жити було ніде. Тоді все всередині було закопчено, розбите. Влади звернули на даний об'єкт увагу тільки в 1984 році. Вирішено було використовувати його за прямим призначенням і переобладнати під запасний захищений пункт управління. Була складена кошторис, виділено три мільйони радянських карбованців. І об'єкт до лютого 1986 року був відновлений. Стіни, правда, довелося фарбувати кілька разів через велику вологість. Але сьогодні він відреставрований відсотків на 90 і знаходиться під охороною.

Окупанти боялися гномів

- Ви, можна сказати, в силу своєї роботи живете в бункері. Чи відчували ви присутність тут чогось незвичайного? На вашу думку, чого чи кого могли боятися німці? - Особисто я не відчуваю тут нічого незвичайного. Привидів тут немає, в цьому я вас запевняю. Старожили Коростеня говорили, що німці боялися ... гномів: стверджували, що до древлян в цих місцях жив невідомий народ і саме він прорив ці печери. Нібито там, в підземеллях, стояло капище цього народу.

- Але люди-то пропадають ...

- Тому що суются в недосліджені місця. З самого бункера ведуть підземні ходи в ті частини підземель, які не використовувалися в якості складових частин об'єкта. Сьогодні, щоб уникнути подібних випадків ходи замуровані.

- Крім зникнення людей що-небудь незрозуміло можете пригадати?

- Ну хіба що, коли замуровивалі вхід, будівельники чули якісь дивні звуки з галереї - чи то стогін, чи то плач. Але це міг бути й звичайний протяг ...

ДО РЕЧІ

Чи була тут ставка генералісімуса?

На користь цієї версії говорять наступні факти. Перший: Коростенський об'єкт є майже точною, але у багато разів зменшеною копією "запасної столиці" Сталіна в Жигулях під Самарою. "Запасная столиця" розташовувалася на глибині 170 метрів у гранітній товщі і на відміну від Коростенського бункера була цілком рукотворною. Навіщо Сталіну потрібна була "запасная столиця", точно невідомо до цих пір. Якщо вірити деяким дослідникам, наприклад Віктору Суворову, об'єкт "Жигулі" був побудований як командний пункт Верховного Головнокомандувача на випадок початку вторгнення Червоної Армії в Європу. Останній факт нині не виглядає таким уже й фантастичним. Згадаємо такі знамениті шлягери воєнних років, як, наприклад, "Смуглянка". Текст цієї пісні, за деякими даними, був написаний ще до початку війни - в 1940 році. Це в якому такому "молдаванському партизанському загоні" йде мова, якщо війни ніякої і нема? Вона почалася тільки через рік ... Історія в даному випадку виглядає досить "темною" наукою. У нашому бункері, крім його дивної схожості з "Жигулівським" об'єктом, є ще одна цікава деталь. Тут є приміщення, що складається з двох кімнат (всі інші - однокімнатні). Одна з них - приймальня, друга - робочий кабінет начальника, командира пункту управління. Начебто все так і має бути, але ... Ось цей самий робочий кабінет у свій час був облицьований спеціальної плиткою, підлога застелена паркетом, а меблі в кабінеті були шкуряні, як і в сталінській резиденції в Жигулях. Меблі винесли німці, а плитку зі стін і паркет з підлоги дощенту набагато пізніше місцеві жителі. І от питання: для кого призначався кабінет? Типові приміщення для військових генералів і навіть маршалів обладнували трохи іншими стандартами, зі зручностями, але без зайвої розкоші. Якщо вірити тому ж Суворову, то після вторгнення Червоної Армії на Захід ставка Верховного Головнокомандувача повинна була б переміститися ближче до наступаючих військ. Такі закони війни. І не виключено, що кімнати в Коростенському бункері готувалися саме для товариша Сталіна. Щоправда, з однією поправкою: "не виключено" не означає, що це було. - Ми переглянули багато документів з цього приводу, - розповідає Олексій Кровяков. - Але так і не змогли знайти інформацію, кому належав цей бункер. Те що сюди приїжджав Сталін - імовірність дуже маленька. Офіційних - документальних - підтверджень немає. За всіма даними, Сталін тут не з'являвся взагалі.