DataLife Engine > Історія Черняхівського району > Село Селянщина Черняхівського району.

Село Селянщина Черняхівського району.


27 липня 2009. Разместил: ALEX
До складу Селянщинської сільської ради входить три населених пункти: с.Селянщина, с. Славів, с. Вишневе.
В письмових джерелах с. Селянщина згадується з 7 травня 1610 року. Історія села криється в тумані минулих років. З покоління в покоління передаються перекази, що ще з за часів Київської Русі, коли навкруг шуміли ліси, тут бродили окремі племена древлян, одне з яких оселилось над невеликою річкою Тростяницею. Це поклало початок селу Селянщина .
Спочатку село було невеликим, але пізніше стало швидко заселятись, оскільки поряд були родючі землі. Напевно від цього і пішла назва села - селитися. Село було умовно поділене на частини: Случин, Колонію та Село. Крім того були численні седиська.
З прадавніх часів село було інтернаціональним. Його населяли українці, чехи, поляки, німці, росіяни, представники австрійської національності. До цього часу збереглося та діє чеське кладовище, справжній пам'ятник архітектури. Вражають своєю оригінальністю пам'ятники з місцевого граніту ручної роботи датовані сімнадцятим століттям , які збереглися до наших часів.
Ходить легенда, пов'язана з назвою частини земель "Случин". Цей хутір був розкиданий на досить чималій території та оточений з двох сторін невеликими рівчаками. Під час весняної повені до однієї чеської сім'ї добиралась родичка з іншого села. Втомилась, заблукала, в сутінках попала в рівчак. Отакий був "случай" на цій території, який дав назву хутору.
Окремою частиною села була "Колонія". Це територія села, яка була в основному заселена запрошеними царицею Катериною чехами. їхня діяльність була пов'язана з вирощуванням хмелю та веденням скотарства. Місцеві селяни в основному займались вирощуванням зерно¬вих, льону, коноплі, тваринництвом. Спочатку це були вільні самостійні селяни. Пізніше істо¬рія села згадує, що монополісткою в обробітку землі була поміщиця Волощинкова Марія, яка володіла вісьмома маєтками, тисячами гектарами землі, і в тому числі всією орною землею. В той час кріпаки не мали ні своєї, ні польової землі. Згідно до Викупного акту від поміщиці Волощинкової даний акт підписав за неграмотних селян Власій Семенович Собецький - єдиний чоловік, який "знав грамоту" на селі. До цього часу приміщення не збереглося.
Перша світова війна приголомшила селян. Вона забрала багато людей. Похоронки надходили одна за одною. Від царського уряду надійшло розпорядження про те, щоб здавати худобу, зяисатись продуктами, кидати свої оселі, відбувати в тил. Та ніхто з селян не залишив обжиті місця. Проте відбулось виселення німецьких господарств, які спішно продавали свої землі, будинки, худобу, інвентар. Сім'ї українців розділювались, так як була нагода придбати дешево землю, житло. Не дивлячись на те, що село знаходилось в глибокому тилу, тодішня влада мобілізовувала практично все наявне населення для готування позицій. Окопи, які були вириті в той час, частково збереглися до наших днів.
Радянську владу в селі встановлено в 1918 році. В 1920 році в селі створено комітет незаможних селян, активними членами якого були: Мусій Кириченко, Павло Бутрик. Це були тяжкі часи. За свідченням очевидців, вирощений хліб селяни були вимушені віддавати, щоб прогодувати армії. Утворювались банди, які насильно відбирали останнє зерно, що зберігали селяни і посіву. Бандити відбирали у селян інші продукти, Нерідко приходилось підліткам та юнакам ховатись від демобілізації в банди. Епідемії, хвороби та смерть від них супроводжували селянські сім'ї.
В 20-х роках в с.Пекарщину прибув, закінчивши медінститут лікар Григорович, який користувався великим авторитетом серед жителів всієї округи, не одну людину спас від смерті, хоча ліків на той час практично не було.
В 1920 році вдерлись на територію села поляки, які грабували селян, знущались над ними. Армія Будьонного вигнала загарбників . Декілька будьонівців поселились в господарствах заможних господарів, які підтримували порядок на селі.
Одним із активних "будьонівців" був житель нашого села - Головченко Адам Григорович. Про його життєвий шлях, військові подвиги, особисті стосунки з Будьонним до цього часу ходять легенди. Він був учасником першої світової, громадянської, Великої Вітчизняної війни. Працював в охороні Кремля, особисто був знайомий з Леніним. Виконував певний час обов'язки ординарця Будьонного. Враховуючи те, що Адам Григорович був вірним, надійним помічником свого командира, той запропонував після закінчення громадянської війни працювати в його охороні. Пропонував багато: належну заробітну плату, роботу дружині, житло, інші привілеї, на що Адам Григорович відповів категорично: «Ні, моє покликання працювати на землі».
З початку запровадження НЕПу на території громади розпочався розквіт сільськогосподарського виробництва на селі. Досвід ведення хмелярства, який охоче передавали жителі чесь¬кого поселення, німецькі традиції в обробітку ґрунту, нвики поляків, життєвий досвід австрійських полонених, дружні стосунки людей різних національностей сприяли розквіту села, держанні відповідно високих врожаїв. Селяни звільнялись в той час від тягаря податків. їм дозволялось замовляти техніку з інших більш розвинутих країн. Була можливість користування кредитами. Вирощена продукція цінувалась: за пуд (16 кг) сушеного хмелю можна було придбати лісоматеріал для будівництва будинку з шести кімнат.
Варто згадати про сім"ю Сівченків. Батько був освіченою людиною. Разом з п'ятьма синами він розвів на своїх землях розсадник плодових дерев. Плодові саджанці відправлялись по території всієї України та за кордон. Сівченко запрошував за добру плату підлітків надавати допомогу в проведенні різних дослідів. Михайло Сівченко навчався у професора Вагнера у сільськогосподарській школі у м.Рига. Свої досліди він проводив на 18 га землі. Землі були засаджені дичками, окулянтами та щепами 1-2 , 3 -х річного віку. Вдосконалював свою майстерність Михайло протягом року в м. Козлові в І.В. Мічуріна. Студенти Житомирського сіль¬ськогосподарського технікуму вважали за честь відбувати практику в розсаднику Сівченка. Під час політичних репресій господарство розпалось. Його члени загинули в таборах. Організатор - Михайло дожив до 1970 року.
В селі в 1929 році організовується три колгоспи:
- ім. 12-річчя Жовтня - голова Гомолач Григорій, членів колективного господарства було 251 чол.;
- «Червоний Лан» - голова Собецький Харитон Іванович, куди ввійшло 9 сімей.
- «Червоний Торчин» - голова Лось Іван, до складу якого входили жителі села Торчина (нині село Вишневе).
Не всі селяни йшли в колгоспи добровільно.
Вже з 1927 року влада почала притісняти селян, особливо таких, які вміли господарювати, було оголошено кожного селянина, разом з тим і середняка, класовим ворогом. Був створений актив села, в основному з числа людей, які зловживали спиртними напоями.
Разом з уповноваженим від райкому партії вони вирішували, кого розкуркулити. Напередодні розкуркулення чоловіків було арештовано та вислано в Сибір, серед них: Михайло Якубенко, Ясинецькі, Ганськіх, Павліна, Марія, Яків Кириченки, Моухі, Клабани, Вербата, Пракеш, Гейцман, Сівченки, Головченка Нейстра, Радіона та багато інших. Чоловіків було заарештовано взимку, а влітку прийшло розпорядження вислати сім'ї. Дітей "розкуркулених" вигнали з учбових закладів, як дітей "ворогів народу".
Щоб уникнути репресій, розкуркуленні селяни вимушені були здавати нажите добро в колективне господарство. Держава стала накладати податки, було введено обов’язкову здачу державі хліба, картоплі, овочів. Цей податок з року в рік зростав і перетворився в насильну реквізицію всіх хлібних запасів, які розпочались в 1930-33 p.p.
Різко збільшились нападки на релігію. На той час церкви в с.Селянщині не було. Селяни відвідували церкву в с.Славові та Пекарщині. Всі жителі села в основному були православні.
В 1932 році на території села розпочався голод. Молоде населення масово покидало село, виїжджали аби уникнути голоду. Сімейні, особливо з дітьми, перебивались хто як : пересіювали стару солому, щоб назбирати хоч кілограм зерна. Пекли млинці з бур'яну, хліб пекли наполовину з тирси. Вижили ті, в кого в господарстві була корова. Значною підтримкою під час голодомору була громадська кухня, організована в колгоспі.
З настанням жнив з'явилась надія вижити. Голодні люди рвали недозріле колосся, сушили його, подрібнювали, використовували для приготування їжі.
Після жнив життя поступово стало налагоджуватись. Знову засівались поля. Створювались нові сім'ї, народжувались діти, святкувались свята. Напередодні Великої Вітчизняної війни оплата праці складала на трудодень: 4 кілограми хліба та 2 карбованці грішми.
Перед війною люди стали жити заможніше, але страшна війна лишила здійснення мрій селянина жити краще і знову вкинула його в жебрацтво і безправ'я. Почалась нечувана в історії людства окупація. Звірствам фашистів не було меж. їм допомагали і місцеві запроданці - на¬чальник поліції Антон Страшевський, його заступник - Гнат Овсяник, староста села - Ничипір Головченко, які віддали німцям активістів: Наталію Зайцеву, Григорія Прокопчука, голів земельної комісії сільської ради Василя Прокопчука, секретаря сільської ради Федора Дурицького, бухгалтера колгоспу Якова Бутрика. Біля сотні чоловік (83), було відправлено на каторжні роботи в Німеччину. Німці виганяли людей з села, а їх хати заселяли німцями.
Всього 180 чоловік брали участь у Великій Вітчизняній війні. З них 105 загинуло. Двома орденами Слави був нагороджений Дурицький Михайло Петрович, високо оцінила держава бойові подвиги Кириченка Аркадія Дем'яновича, Велійчука Григорія Степановича, Краснослободцева Федора Івановича, Фанти Миколи Олександровича, Головченка Миколи Василь¬овича та багатьох інших. Активними учасниками партизанського руху були Микола та Василь Дурицькі, Борис та Василь Свобода, Анатолій Клусенко, Михайло Кириченко, Марія Собченко.
З покоління в покоління очевидці передають розповіді про героїзм учасників десанту капітана Творогова, який вступив в нерівний бій з фашистами на території села. Шість десантників поховано в братській могилі в с.Селянщині. Довгий час їх бойові побратими в День
Перемоги відвідували братську могилу, розповідали про своїх друзів, про свій життєвий шлях. Доглядають за братською могилою учні місцевого ліцею. В дні загальнодержавних та ліцейних свят кращим учням школи надається право покласти квіти на могилу загиблих воїнів. На День Перемоги, Партизанської Слави, визволення села, тут відбуваються мітинги, концерти, зустрічі з ветеранами.
Доброю традицією стали зустрічі в день випуску випускників минулих років. Сотні людей з усіх куточків світу з'їжджаються, щоб згадати свої шкільні роки, розповісти про пройдений шлях, про свої здобутки, дати поради юним випускникам. Багато випускників стали великими людьми, та працюють у сільському господарстві, освіті, здобули значних досягнень в спорті, в культурі, науці, військовій справі. Серед випускників є багато педагогів. В цьому заслуга всіх вчителів, які працювали в школі та працюють в даний час в спортивному ліцеї, а в першу чергу директорів Купця Григорія Даниловича, Чернишевича Олексія Григоровича, Закалюка Івана Івановича, Шурдука Василя Федоровича, Назаренка Івана Івановича, Легенчука Федора Дорофійовича, Литвинчука Олександра Андрійовича, Данилевського Антона Івановича, Кудрявцева Володимира Петровича, Якубенка Петра Тимофійовича, Сташенка Григорія Федоровича які працювали в школі в різний час. В даний час очолює спортивний ліцей випускник Вінниць¬кого педагогічного університету - Сташенко Олександр Федорович.
Юні спортсмени, продовжуючи традиції спортивних команд колгоспу "Пам'ять Леніна", які неодноразово були переможцями районних та обласних змагань, виборювали першість в різноманітних видах спорту. Проте, не тільки спортивними досягненнями славиться цей учбовий заклад. Здобуваючи середню освіту, загартовуючи себе в спорті, ліцеїсти одночасно стають учасниками та переможцями різних конкурсів Малої Академії наук. 37 ліцеїстів навчаються в різних вищих учбових закладах України. З кожним днем зміцнюється, матеріально-технічна база ліцею, відповідально ставляться до вивчення всіх предметів, приймають активну участь в районних, обласних олімпіадах. Вищою з року в рік стає кваліфікація вчителів та тренерів. Щорічно до складу педагогічного колективу вливається 10 відсотків молодих педагогів - випускників різних учбових закладів України. Вони переймають досвід ветеранів педагогічної праці: Свободи Євгенії Йосипівни, Журавської Ніни Олександрівни, Грабовської Антоніни Антонівни, Дмитренко Лариси Михайлівни. Окремою сторінкою в місцевому ліцейному музеї є розповідь про вчителів - активних учасників бойових дій, зокрема про керівника партизанського підрозділу, директора школи Кудрявцева Володимира Петровича, Кондрацького Григорія Кононовича.
На території села діють ФАП, три магазини, відділення зв'язку, ветеринарна дільниця, бу¬динок культури. Соціальний захист інвалідів, одиноких престарілих громадян здійснюють три соціальні працівники. Кожен будинок телефонізований, жителі села мають можливість користуватись Інтернетом. Книжковий фонд сільської бібліотеки складає 7084 примірники, крім того, діє бібліотека при спортивному ліцеї, яка нараховує близько 5 тисяч примірників книг.
В даний час функціонують: три фермерські господарства, ПСПО "Селянщинське", 223 селянських господарств мають на праві особистої власності 218 гектарів землі.
Селянщина багата на трудолюбиві сім’ї. За досягнуті успіхи у праці багато трудівни¬ків нагороджені орденами та медалями. Орденом Леніна були нагороджені пташниці господарства: Дурицька Єва Нейстерівна, Орехівська Марія Іванівна; Орденом Жовтневої революції - Велійчук Григорій Степанович; Орденом "Знак пошани": трактористи - Корзун Станіслав Олександрович, Клабан Георгій Йосипович. Учасниками виставок народного господарства в м.Києві неодноразово були кращі колгоспниці села: Дурицька Ксенія Андріївна, Блюд Домна Тимофіївна, Бутрик Ксенія Михайлівна та інші. 28 багатодітних матерів нагороджені "Медалями материнства".
Виконком сільської ради вирішує питання, пов'язані з соціальним захистом населення. При сільській раді діє міні-центр по соціальному захисту населення, який займається вирішенням соціальних програм на селі. В даний час проводиться капітальний ремонт дитячого садка, розпочато реконструкцію пам'ятників на братських могилах . Виконком сільської ради працює над залученням інвестицій в місцеве сільське господарство, над створенням робочих місць тісно співпрацює з районним центром зайнятості з даного питання.
" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл