Період Великої Вітчизняної війни на Черняхівщині.

ПЕРІОД ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ НА ТЕРИТОРІЇ ЧЕРНЯХІВЩИНИ (1941-1945 РОКИ).

Період Великої Вітчизняної війни на Черняхівщині заслуговує особливої уваги і оцінки нинішнього і прийдешнього поколінь. Черняхівщині в цей період нанесено великої моральної і матеріальної шкоди, людських жертв. Удар війни зазнала кожна сім'я. У запропонованій публікації відображено чітку картину того часу, страждання, горе черняхівців.
Колгоспники, робітники, службовці творчо працювали, завзято плекали надії на світле майбутнє. На жаль, їм не судилося здійснитися : у кожну оселю увірвалася війна, яка стала найстрашнішим випробуванням в їхньому житті.
На початку війни у Черняхові і селах району - на підприємствах, в установах, колгоспах, як і по всій країні, проходили мітинги і збори, на яких виступали представники трудових колективів, громадських організацій із закликом стати на захист рідної землі, боронити її до останнього. Як і вся держава, трудящі Черняхівщини знали, що війна неминуча. Тому в районі активно проводилась оборонно-масова підготовка. Комсомольські організації спільно з орга¬нізаціями Тсаавіахіму та Червоного Хреста залучали молодь до участі в оборонних гуртках, в яких молодь оволодівала військово-прикладними видами спорту. В Черняхові працювала школа медичних сестер запасу, де навчалося майже 30 комсомолок.
Почалася мобілізація до армії. Рідні й близькі проводжали своїх чоловіків, батьків та доньок до лав Червоної Армії.
Лише за перший день в Черняхові добровільно і по мобілізації до армії пішли понад 400 чоловік. Літні люди, жінки, підлітки сідали за кермо тракторів, комбайнів, автомашин, замінювали е їх рідних, які пішли на фронт.
На основі директивного наказу Житомирського обкому КП(б)У і обласного НКВД – 1.01.1944 року була прийнята постанова об'єднаного засідання Черняхівського райкому КП(б) і районної ради депутатів трудящих про організацію винищувального батальйону по боротьбі з диверсантами і різною німецькою наволоччю.
До винищувального був залучений весь партійний, радянський актив і комсомольці.
Загальна чисельність батальйону складала 200 чол. Комісаром винищувального батальйону був призначений завідуючий кадрами Черняхівського РККП(б)У Кузь, начальником винищувального батальйону був Дудін, начальник відділу НКВД.
Водночас на підприємствах, в МТС, колгоспах створювались групи сприяння винищувальному батальйону, які здійснювали цілодобове спостереження за повітрям з метою своєчасного виявлення висадки парашутних десантів та диверсійних груп. Всебічну допомогу батальйону і групам надавало населення району, школярі . При цьому слід пам'ятати, що в ті роки Житомирщина була прикордонною областю. Багато жителів району, серед яких були 200 мешканців Черняхова, стали працювати на спорудженні оборонних рубежів під Житомиром.
Місцеві органи влади організували евакуацію мирного населення і матеріальних цінностей в східні райони країни. Частина великої рогатої худоби була евакуйована, а решту колгоспних корів і свиней роздано жителям сіл.
Незважаючи на те, що частини Червоної Армії мужньо боролися з переважаючими силами ворога, на початку липня 1941 року гітлерівці вдерлися на Черняхівщину. В період з 12 по 20 липня їм вдалося захопити Черняхів, а до 18 липня були вже окуповані всі населені пункти району.
Фашисти почали запроваджувати «новий порядок»: страшенним терором і розстрілами вони намагались залякати і підкорити місцеве населення.
Вся влада зосереджувалася в районній управі, якій підпорядковувалися жандармерія, підрозділи місцевої поліції і трудовий відділ - своєрідна установа з питань використання робочої сили. Остання мала назву «арбайттам» і мала постачати робочу силу на сирзавод, кар'єр, залізницю. Від окупаційної адміністрації ця установа отримувала спеціальні посвідчення - арбайкартів , які разом з білими пов'язками з вишитою літерою «А» та номером картки видавали євреям,«потрібним для міста фахівцям». Так картки рятували їх володарів від облав і розстрілів, відтягували розправу.
Не було жодного села, яке обминули б грабіжницькі заходи нової влади. Населення обкладалося подушним податком: від 15 років і старше 200 карбованців з особи, за «визволення» від Радянської влади - 100 крб., за собаку - 300 крб., за кішку - 100 крб., за свиню - 800 крб., за корову -1200 крб.
Крім того, кожен двір мав щокварталу здавати окупантам визначену норму м'яса, молока, яєць, борошна, круп.
У травні 1942 року Житомирський генерал-комісаріат видав наказ, згідно якого "кожен, хто не виконує свого обов'язку здачі, або не здійснює інших наказів німецької влади буде покараний смертю, або в легких випадках - в'язницею".
Першим кроком окупаційної влади було очищення Черняхова та навколишніх сіл від євреїв та комуністів. Гітлерівці влаштовували справжнє полювання на них, а також на військових, які не змогли вийти з оточення, радянських активістів, на тих, хто чинив опір і саботував їхні розпорядження.
Так до Черняхова були доставлені арештовані, а згодом розстріляні комуністи: голова сільської ради с. Малинівки Колобок Я.П., заступник голови Головинської сільської ради Шелегацький І.Д., секретар комсомольської організації с. Головино Гоцький A.C.. На околиці села Нейборн (нині Новосілка) було розстріляно 70 комуністів і радянських активістів. Серед них були: Бідун М.К., Баранський П.А, Войтенко І.Ф., Гуменюк В.Л., Дем'янчук A.C., Кухарчук І.В., Колос І.Г., Логвинчук Ф.І., Оникійчук П.А., Сидорчук М.І., Ткачук С.С. та інші.
В 1974 році до братської могили радянських воїнів і жертв фашизму, розташованої в смт. Черняхові, було перепоховано останки радянських активістів, мирних жителів, розстріляних окупантами в різних місцях району в 1941-1943 роках. Усіх (понад 570 чол.) поховано в могилі, на якій встановлено обеліск з меморіальним написом.
В селі Новопіль жителі переховували танкіста 40-ї танкової дивізії В.І.Попова, який втік з табору військовополонених, а влітку 1943 року загинув від рук фашистських карателів.
Колгоспниця села Крученець Катерина Гриневич, член сільської ради, була замучена окупантами за допомогу партизанам.
До Німеччини на примусові роботи фашисти насильно вивезли із сіл Черняхівського району 2511 юнаків та дівчат. Найбільш постраждало населення Горбулева, в якому окупанти розстріляли 10 жителів, спалили 88 будівель, вивезли до Німеччини 320 чол., в с. Видибор було розстріляно 13 чол., вигнано на каторгу 106 чол., в с. Ворова (нині Очеретянка) відправили до рейху 250 чол., в с. Новопіль - 150 чол.
Геноцид єврейського народу фашисти розпочали з перших днів окупації району. Масове знищення євреїв відбулося 15-16 вересня 1941 року, а 1 жовтня 1941 року окупанти провели перепис населення Житомирщини, в тому числі і в Черняхівському районі. Мета перепису зводилася до з'ясування кількості населення, а також національного складу, віросповідання, фактичної кількості працездатних мешканців. Згідно з переписом на 1 жовтня 1941 року в районі проживало 41354 чоловік, з них українців 35538 чоловік (85,9%), поляків - 1094 (2,7%), росіян - 226 (0,6%), німців - 3233 (7,8%), чехів - 1206 (2,9%), інших - 57(0,1%). Дані перепису засвідчують факт, що фашисти чинили страшний геноцид слов'янського населення, яке становило абсолютну більшість району.
На 1 жовтня 1941 року кількість населення в Черняхівському районі була на 8,1 тис. чоло¬вік менше, аніж на початку 1939 року.
Якщо додати до цього приріст населення за два з половиною роки, коли він був найвищим за весь час існування області, то мова піде про значно більшу різницю, навіть із врахуванням мобілізованих на фронт, а також тих, хто евакуювався чи уник перепису.
Особливо зухвалим та жорстоким був геноцид єврейського народу . Фашисти не жаліли навіть маленьких діток. Так Бялік Рива Шльомівна, 1895 року народження, була розстріляна у вересні 1941 разом з чотирма дітьми, Векслер Соня Ісаківна - розстріляна разом з трьома дітьми, Владимирська Римма Йосипівна розстріляна разом з чотирма дітьми і цей список можна продовжувати довго.
З «новим порядком» з'явилися і поміщики, які під виглядом німецьких інструкторів, почали створювати спеціальні райони і заселяти німцями і так званими «фольксдойчами».
Місцева окупаційна адміністрація видала розпорядження, згідно з яким українці переселялися в лісову смугу, а села з кращими землями заселялись німцями- колоністами.
При цьому садиби з будівлями, худобою і всім майном, хто виселявся, передавались німцям. Така доля спіткала восени 1942 року українське населення сіл Андріївка, Бежів, Ворів (нині Очеретянка), Головине, Горбаші, Дівочки, Іванків, Клітище, Зороків, Осники, Славів, Старти, Троковичі, яке примусили виселитись в лісову місцевість, в Барановський, Ємільчинський та Базарський райони.
Окупанти руйнували культурні заклади, оскверняли наші святині. Українцям дозволялось .тише працювати на новий режим, але не думати. Саме тому були закриті всі школи, знищені бібліотеки, а клуби перетворили на конюшні та склади.
Окупанти ввели продовольчий податок - «контингент», його збирали в навколишніх селах поліцаї. Не було жодного села, яке б обминули грабіжницькі заходи нової влади.
За розпорядженням гітлерівців населення мало виконувати важку трудову повинність. Тих, то відмовлявся виходити на роботу, під конвоєм доставляли на місце роботи. Наявність малих дітей або непрацездатних членів родини не було причиною для звільнення від роботи. Жінки віком від 16- до 55 років виконували тяжку роботу.
Усім старостам сіл гебітскомісар району надавав право за невихід на роботу, або погане ставлення до неї винного бити на місці негайно, за другим разом - дозволялося повісити.
Продовольчим забезпеченням населення району окупаційні власті не займалися. Натомість вони заборонили торгівлю продуктами, ввели непосильні грошові й натуральні податки.
Та не дивлячись на жорстокий терор і звірства, черняхівці не скорилися ворогу, а стали відразу саботувати всі заходи окупаційної влади. Вони всіляко перешкоджали рухові ворожого автотранспорту, знищували ворожі знаки, викопували придорожні стовпи, розбирали мости. Коли наступали жнива і окупанти прагнули зібрати і вивезти до Німеччини врожай, селяни зволікали збирання і обмолот хліба, часто ховали зібраний врожай в надійних місцях або знищували його.
Найбільш свідомі патріоти створювали підпільні групи й організації для боротьби з окупантами. Антифашистську боротьбу Черняхівської підпільної комсомольської молодіжної організації, яка виникла у вересні 1941 року очолив колишній член Черняхівського райкому комсомолу Олександр Войтенко. Вже в першій половині 1942 року ця організація нараховувала 40 чоловік, які розгорнули активну діяльність. Крім Олександра Войтенка до керівного ядра входили Володимир Кондратюк, Олексій Кондратюк, Настя Войтенко, Володимир Харчук, Василь Божевич. Ризикуючи життям підпільники здійснювали ряд диверсійних актів: роззброювали і знищували поліцаїв і старост в навколишніх селах, вбивали фашистських солдат і офіцерів. їм вдалося знищити «поліцейський кущ» Головинського кар'єру, після чого поліцаї почали будувати кам'яні дзоти, в яких ховалися від підпільників і партизанів.
В кінці травня 1942 року членам організації Володимиру Кондратюку, Юхиму Зіміну, Олександру Дрозду і Олексію Горбатюку вдалося підірвати військовий ешелон, що йшов з Фастова в Житомир. Під час вибуху було знищено паровоз, 13 вагонів, під уламками яких знайшли свою смерть 190 фашистів. На перегоні Житомир-Степок підпільники пустили під укіс три залізничних ешелони з живою силою й військовою технікою, знищили близько 300 гітлерівців, 48 вагонів, багато боєприпасів й пального.
В червні 1942 року О.Войтенко разом з О.Горбатюком та Н.Войтенко за 10 км від Житомира розкопали, розрубали, а потім викинули більше метра підземного кабелю, який з'єднував Київ з Берліном. Зв'язок на цій стратегічній лінії було перервано.
В Черняхові діяла також підпільна група при районній лікарні, якою керував лікар Верещак М.Х. Ця група врятувала сотні юнаків від каторжних робіт у Німеччині, допомагала медикаментами, перев'язочним матеріалом підпільникам і партизанам.
Підпільники сіл Горбулів, Селець, Осівка, Росівка мали зв'язок з Потїївською підпільною організацією, якою керував Іван Бугайченко. Вони отримували від неї листівки, зокрема весною 1942 року, коли німці проводили мобілізацію молоді до Німеччини на примусові роботи. Такі листівки як «Не їдьте до Німеччини», «Молодим юнакам і дівчатам», «лист до матері» знайшли відгук серед населення, врятувавши багатьох юнаків і дівчат від каторжної роботи на ворога.
В антифашистську боротьбу включалися все нові люди, поповнюючи партизанські загони. Гестапівці, поліцаї і провокатори нишпорили по селах Черняхівщини, шукаючи будь-яку помилку комсомольців. На слід патріотів напали однієї ночі, коли ті в селі Сліпчиці в квартирі Адама Шишука обговорювали нові плани боротьби.
На квартиру наскочили поліцаї, почався обшук. Войтенко О.П., збивши з ніг вартового, що стояв у дверях, вискочив на двір, почулись ззаду постріли. Але відчайдушна сміливість, темна ніч дали змогу йому втекти від гестапівців. Володимир Кондратюк не встиг вихопити пістолет, як був убитий на місці. Інші були заарештовані і після жорстоких тортур їх було відправлено в німецький концтабір, де більшість з них загинула. Але організація жила і процвітала, хоч втрати патріотів були і в подальшому.
Так підлий зрадник допоміг гестапівцям заарештувати підпільника Юхима Зіміна, який за¬гинув смертю героя, але членів організації не видав. Кільце навколо підпільної організації замикалось, а тому Войтенко О.П. з групою підпільників перейшов в партизанський загін ім. Кутузова, що входив до з'єднання Малікова, а потім Войтенко воював у з'єднанні генерала Сабурова.
Підпільну групу в с. Видибор очолював місцевий вчитель Іван Митрофанович Легенчук. Патріоти Цьоха Ф.П., Вознюк Г.П., Захарчук П.Я., слухали зведення радіо - інформбюро і поширювали його серед жителів сіл Видибор, Свидя, Ганнопіль, Горбулів. Внаслідок дії підлого провокатора підпільників І.М. Легенчука, Ф.А. Цьоху 13 березня 1942 року гестапівці заарештували і 25 березня розстріляли.
Велика кількість патріотів, не будучи членами підпільних організацій, вели активну боротьбу з окупантами. Як свідчать газетні матеріали, житель села Жадьки М.Д. Немерченко, роздобувши противотанкові міни встановив на дорозі і підірвав німецьку машину.
Житель с. Свидя Захарчук Петро Якович був підпільником місцевої групи і коли провокатор видав його фашистам, ті в звіриній злобі викололи йому очі, відсікли вуха, дротом зашили рот, але він так і не видав жодного підпільника. Нічого не добившись, гітлерівці розстріляли його на подвір'ї біля комендатури.
Все це говорить про те, що наші люди були окуповані, але не скорені. Багато патріотів, які воювали в партизанських загонах (307 чоловік) були нагородженні урядовими нагородами.
В Горбулеві, Свиді, Видиборі, Корчівці, Сліпчицях, Головино під час окупації ходили не вигадані легенди про партизанського розвідника, який діяв у наших краях під виглядом фашистського офіцера. Легендарний розвідник діяв майже до приходу наших військ, загинув 14 листопада біля хутора Науменка, де і похований у братській могилі.
Велич партизанського подвигу і їх духовна краса вражають в беззавітній відданості Батьківщині і своєму народові.
Підпілля Черняхівщини тримало зв'язки з підпіллям Житомира. У березні-квітні 1942 року було заарештовано всіх колишніх активістів району і розстріляно в районі кладовища с. Новосілки.
Народ масово пішов в партизани, незважаючи на наказ жандармерії відразу розстрілювати усіх підозрюваних у партизанщині.
Житель с. Іванків Кухарчук Іван Васильович пішов у партизани, попав в загін ім.. Ворошилова, пройшов від білоруських лісів до Карпатських гір. З партизанським загоном він вів бої за Ємільчино в 1943 році, за Малинську паперову фабрику, за місто Березино Рівненської області. Брав участь в диверсійній групі з 12 чоловік, яка знищила 8 ешелонів на сполученні Сарни-Ленінград.
Взірцем героїзму, мужності, патріотизму може служити подвиг десантників капітана Творогова Олександра. Весною 1942 року група десантників повинна була приземлитися неподалік села Мухоїдів, у глибокому тилу ворогів, а звідти піти на Ровно. В список десантників входили:
молодший лейтенант Богодіст М.В. - начальник прикордонної застави;
молодший лейтенант Завалій П.П.;
молодший лейтенант Лукашенко М.О.;
молодший лейтенант Олександр Лапотніков;
два льотчики-радисти, які досконало володіли радіостанціями, Бринцев М.М.та І.В. Свиридов;
старший лейтенант Бастіаніді Г.І.; старшина Ніколаєв та Курінний П.І.;

Помилково десант висадився поблизу міста Житомир. Помилка була в триста кілометрів, змучені, голодні, йшли бійці, уникаючи гітлерівців. За порадою місцевих жителів десант вирішив зосередитись на горищі господині Теклі з Торчина. її чоловіка Григорія, бригадира колгоспу, вбили карателі, син воював на фронті. Довіритись такій людині наче б то можна було.
Текля виказала Дем'яну Кириченко - завгоспу Селянщинського колгоспу, що на горищі її хати переховуються радянські десантники. З Житомирської жандармерії на двох машинах негайно виїхали 52 солдати підрозділу СС, а також піднята по тривозі поліція, жандармську службу та озброєний резерв з фольксдойче.
Десантники прийняли бій. Та сили були нерівні. Про подвиг десантників нагадує пам'ятник в центрі Селянщини, як наказ живим - бережіть свою землю, любіть її так, як її любили, і віддавали за неї життя ще зовсім молоді десантники капітана Творогова.
Черняхівщина не тільки ждала свого звільнення від німецько-фашистських загарбників, але й самі люди шукали найменшу можливість мстити ворогові за все. Вони були добровільними провідниками наших підрозділів по глухих дорогах до ворога в тил, діставали і передавали радянським частинам розвіддані, тощо.
Воїни 60-ї армії, якою командував генерал-лейтенант Черняховський І.Д. 11 листопада 1943 року по всьому фронту вели жорстокі бої за визволення нашої території. Невпинно просувалася з боями на села Сліпчиці, Бежів, Дівочки стрілкова121 дивізія генерал-майора Ладигіна, а на надвечір 12 листопада воїни цієї дивізії очистили Черняхів від ворожих солдат. На станції Горбаші було захоплено десятки вагонів з награбованим добром і військовим спорядженням.
12 листопада 141 стрілецька дивізія звільнила Селець, а 687-й полк цієї дивізії оволодів Браженкою, 75-а гвардійська дивізія звільнила Ганнопіль, Горбулів, хутор Науменка.
Коли наші танкісти прорвались у село Високе з завданням перерізати шлях відступу фашистів з Черняхова, провести їх найкоротшим шляхом Високе- Некраші- Троковичі згодився 18-річний юнак з Високого Ратушинський Олесь Павлович. Він сів в танк і разом з екіпажем і піхотою на броні йшли на переріз відступаючим фашистам. Біля села Некраші вони попали під нищівний вогонь ворожої артилерії, кулеметів. Олесь вказував екіпажу головного танку, як обійти ворожу засідку, але тут фашистська куля обірвала життя патріота.
Гітлерівці не хотіли змиритися з втратою своїх позицій на Дніпрі і прагнули знову захопити Київ.
15 листопада 1943 року німецькі війська переходять в контрнаступ, розгорнулися жорстокі кровопролитні бої радянських військ з силами ворога. Північніше Житомира на межі сіл Клітище і Вишпіль тримала оборону 121-а стрілецька дивізія, але ворогові вдалося прорвати оборону. І частини дивізії змушені були відійти у район села Зороків.
Основні сили 30-го стрілецького корпусу вели тяжкі бої на рубежі: Черняхів-Горбаша-Троковичі- Городище. Стримуючи наступ ворога, мужньо захищали рідну землю радянські воїни. Серед них загинув і Герой Дніпра Дмитро Плакидін, уродженець Архангельської області, який похований у братській могилі в с. Високе.
Воїни підрозділів, які прикривали відхід військ з оточення гинули, але не дозволили ворогу зірвати відхід. Так, батарея Героя Радянського Союзу, старшого лейтенанта І.С.Саєнка, замикаючи відхід наших військ в с. Піщанка, затримуючи танкову атаку, підбила два «тигри», але сили були нерівні. 20 фашистських танків проти жменьки смільчаків, які загинули, але танки затримали. За цей подвиг І.С. Саєнку посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Поховано героя в смт. Черняхів.
Продовжуючи натиск, гітлерівцям вдалося захопити Черняхів, втративши при цьому 35 танків, але 24-го листопада воїни 1- ї стрілецької дивізії знову визволили Черняхів.
На 30 листопада становище на фронті тимчасово стабілізувалось по лінії Черняхів-Сліпчиці. Проте в ніч, на 6 грудня, фашисти ввійшли в тил дивізії 30-го стрілецького корпусу. Два полки 141-ї стрілецької дивізії увесь день вели важкий бій біля Черняхова і лише на 7 грудня вирвались із оточення.
574-й полк біля Дівочок знищив 15 танків і близько 200 гітлерівців. Біля села Ганнопіль7 грудня 1943 року в бою загинув Герой Дніпра, уродженець Хабаровського краю старший лейтенант, командир батальйону Юрій Твардовський.
Відважно відбивали атаки ворожих танків гвардійці протитанкового відділення, яким командував гвардії лейтенант А. Мирзоян.
Гвардійці Одинцов і Жуков підбили з протитанкових рушниць по три ворожих танки. В бою під с. Горбулів гвардійці знищили 37 танків, 4 БТР, 39 автомашин з піхотою.
Щоб уявити наскільки важкими були бої на території району на початку грудня 1943 року варто звернутись до повідомлень радянського інформбюро в ті дні: «протягом 7 грудня наші війська на всьому фронті підбили і знищили 96 танків, із них 84 на схід від Черняхова, 8 грудня-75, а за 9 грудня 92 танки знищено на північний схід від Черняхова».
Наші війська відбили десятки атак. 24 грудня о 8 год 15 хв. розпочався наступ радянських військ і десь 27 грудня бої розпочалися за село Забріддя, Щенїїв, Городище. 28 грудня наша піхота вступила в с. Забріддя.
А війська 15-го стрілецького корпусу генерал- майора І.І. Люднікова взаємодіючи з танкістами генерала А.Г Кравченка, 29 грудня 1943 року о 12.00 визволили смт. Черняхів. Разом з танкістами села району визволяли воїни121-ї, 141 -ї, 276-ї, 336-ї і 351 -ї стрілецьких дивізій.
На землях Черняхівщини загинули 2338 чоловік. В Черняхові поховані:
Герой Радянського Союзу Саєнко І.С., в селі Високому- Герой Радянського Союзу Плакидін Дмитро Іванович, в с. Ганнопіль 7 грудня загинув Герой Радянського Союзу Юрій Володимирович Твардовський.
За героїзм, мужність в роки війни 4120 черняхівців відзначені урядовими нагородами. Звання Герой Радянського Союзу удостоєний уродженець с. Троковичі Михайло Бакалов - навідник батареї 109-ї стрілецької дивізії, уродженці с. Нераж Василь Тишкевич, командир роти 301-ї стрілецької дивізії, уродженець села Вільськ Петро Чайківський, старший сержант 1159-го стрілецького полку став повним кавалером ордена Слави. Уродженцю села Щенїїв - Поліщуку И.М. було присвоєно звання Героя за форсування річки Дніпро.

За мужність і відвагу у війні з білофінами звання Героя отримали:
- Крисюк А.П.- генерал- майор, уродженць смт. Черняхова;
- Тишкевич Василь Антонович (с. Нераж) капітан, командир роти- звання Героя присвоєно 27.02.1945 року;
- Савчук Степан Варфоломійович - Герой Радянського Союзу (с. Високе).

Визволення території району від німецько-фашистських загарбників дісталося дорогою ціною. Всього Черняхівська земля прийняла на вічний спокій 2789 радянських воїнів і серед них -З Герої Радянського Союзу.
Народна пам'ять свято береже імена 9138 земляків, які мужньо билися на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Так із жителів села Троковичі боронили Батьківщину - 406, Вільськ - 375, Горбулів - 358, Новопіль - 320, Бежів - 305 чоловік. До рідних осель не повернулись 5038 чоловік. Лише із жителів с. Вільськ загинули на фронтах війни 214, Горбулів - 205, Новопіль - 200, із с. Троковичі -197 односельців.
На честь воїнів земляків, які не повернулися з фронту в селах встановлені пам'ятники і покладені меморіальні плити на яких увіковічені їх імена. У вшануванні подвигу наших земляків, захисті історичної справедливості і правди неабияку роль відіграє ветеранська організація району, якій виповнилось 20 років з дня заснування.
Ветерани потребують уваги і турботи, а особливо - контролю за безкомпромісною реалізацією законів до вирішення корінних проблем життєзабезпечення ветеранів.
Нагадуємо і про болючу моральну проблему - відновлення правди і історії нашого трудового і ратного подвигу в XX столітті. Правда радянської епохи повинна бути відтворена - це загальнодержавна проблема.
Низький уклін і синівська вдячність ветеранам за те, що кращі роки свого життя віддали Батьківщині, захищали її від ворогів, розбудували для нащадків.
" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл