Олізари

Католицький храм, лютеранська кірха і цілих шість синаґоі'! На жаль, майже все це зникло.
Перший костьол Олізари побудували в 1602 році, був він дерев’яним. Святиню, що ми бачимо сьогодні, спорудили наприкінці XVIII століття. До речі, це найближчий до Києва римо-католицький храм такого поважного віку. У 1802 році до нього прибудували капличку, в крипті якої збереглись поховання Олізарів. Зокрема над входом видніється масивна епітафія Людвіки Олізаровій. Це - чи не єдине, що залишилось від старого оздоблення. У 30-ті роки минулого сторіччя храм позбавили веж і фронтону і переробили на кінотеатр. При цьому був знищений головний вівтар з образом Розп'яття пензля Францішка Смуґлевича, автора відомих розписів залів Вільнюського університету. За незалежності України спотворену святиню віддали вірним, і в 1998 році почалась її відбудова. Знову постали фронтон і вежі, при чому одним з будівельників був літний чоловік, який свого часу руйнував цей храм. Новий різьблений вівтар виконав майстер з Польщі, а кошти на вітражі надав варшав'янин Ян Олізар - член Мальтійського Ордену.

Поруч з костьолом стоїть дім священника з XVIII ст. - плебанія, зведена коштом Юзефа
Каласантія Олізара. Перед нею - пам'ятник його небожу Ґуставу Олізару - найвідо- мішому з власників Коростишева, Саме за його часів місто переживало золоту добу. Ґустав Олізар прикрасив батьківський палац, заснував лікувально-рекреаційний заклад на основі місцевої цілющої води, запросив до Коростишева німецьких сукнярів та італійських майстрів з обробки граніту. Додаткової атракції постаті графа надає факт, що він свого часу ледве не одружився на сестрі Наполеона, княгині Поліні Борґезе, але вре-шті пошлюбив її придворну даму - Кароліну де Молло. Можливо, через те, що на момент одруженння йому було лише 18, Ґустав не звертав уваги на не надто добропорядних друзів дружини, яких вона привезла із собою з Італії. Виявляється, ці авантурники збирались «позбутись надокучливого чоло-віка», і разом з графинею розпорядитися його величезним маєтком. Про темні справи Кароліни Олізар і її італійських приятелів вже навіть почали перешіптуватись на світських раутах, але Ґустав нічого не помічав, будучи цілком поглинутим вихованням сина Кароля і доньки Людвіки. Граф все ж вчасно дізнався про злодійські плани дружини і розлучився з нею. Незважаючи на те, що Ґустав Олізар надав їй чималу грошову суму відступного.
Усе, що залишилося від палацу Олізарів, який розібрали в 90-х роках минулого століття
переказують, що залишаючи назавжди Коростишів, італійці навантажили «кілька десятків возів усім, що було цінного в домі». Тим не менше, після розлучення граф багато разів бачився з Кароліною (син Кароль залишився з нею), і «трактував її як найліпшу приятельку»
Невдалий шлюб не злякав Олізара, і він вдруге одружився з Юзефою Ожаровською, але дітей вже не мав. Увесь свій час він присвятив господарству і літературі: дбав про коростишівський (та інші) маєток, писав мемуари французькою мовою. Може, завдяки цьому заприятелював з Оноре де Бальзаком і був свідком на його шлюбній церемонії з Евеліною Ганською у Бердичеві. Ґустав також товаришував з декабристами, за що був ув'язнений у Петропавлівській фортеці. Пушкін присвятив йому одну з поезій.
Син Ґустава, Кароль Олізар був повною протилежністю батька. Сучасники згадують його як «дуже енергійного чоловіка, але пияка». Молоді роки він провів на Кавказі, де мав безліч дуелей, з яких завжди виходив переможцем.
Поруч вціліла будівля старої літньої бібліотеки Олізарів у стилі німецьких фахверкових будинків. Спускаємось сходами до захара- щенного парку, який колись, як кажуть, був «маленькою Софіївкою». З тих часів залиши-лись хіба два штучних озерка з насипаними посеред острівцями, на яких в часи графів стояли мальовничі альтанки. Проте, дехто з місцевих жителів все ж намагається якось облаштувати парк. Наприклад, скульптор Віталій Рожик, чиї авангардні твори при-крашають берег озера. До речі, поруч з парком, на скелі Філінського є набагато давніша скульптура - кам'яна жаба, що є давньослов'янським ідолом. її підняли з дна Тетерева за наказом тих таки Олізарів. Граф Ґустав щорічно, 24 червня, проводив під скелею «свято регати» для рибалок на човнах (вони називали її на свій манер - «свято рогате»). Переможця нагороджували трьома рублями сріблом, сірою баранячою шапкою і червоним кунтушем.
Повертаючись до парку, підійдемо до джерела з цілющою водою.