Поштовий роман

ПОШТОВИЙ РОМАН
Двохтисячне село Верхівня Ружинського району Житомирської області відоме далеко за межами України. Тут в маєтку графині Ганської з 1847 по 1850 рік жив великий французький письменник Оноре де Бальзак.
Евеліна Ганська, прочитавши «Сцени приватного життя», відіслала Бальзаку лист, підписавшись: «Іноземка». В ньому вона розповідала про свої яскраві враження від твору. За першим листом прослідував другий і третій... В одному з них незнайомка просила адресата відгукнутися декількома словами через паризьку газету «Котидьен», яка завжди вчасно приходила у Верхівню (цікаво, скільки днів зараз сюди йде лист з Києва?). Це повинне було означати, що Бальзак одержав всі повідомлення і вона без побоювань може продовжувати йому писати. Чоловіків притягує невідомість. Захопившись цією кореспондентською інтригою, письменник так і поступив. Анонімне листування продовжувалося майже рік, поки жінка не запропонувала зустрітися в Швейцарії. Для жінок це класичний приклад, як потрібно кувати своє щастя.
Евеліна Ганська походила із старого польського роду Ржевуських. Її батько Адам-Лаврентій переписувався з самим Вольтером. Старший брат Генріх був автором декількох неординарних романів. «Польським Вальтером Скотом» — назвав його Бальзак. Молодший Адам дослужився до командувача військами Київського військового округу. Евеліна ж була красивою і освіченою. Вона вільно володіла декількома мовами, грала на фортепіано... Її дев'ятнадцятирічною видали заміж за Вацлава Ганського, який був старшим за неї на двадцять два роки. Багате подружжя часто подорожувало, розважалися на балах польської шляхти і російського дворянства. Відвідуючи вечори в салонах своєї сестри Кароліни, Евеліна познайомилася з Олександром Пушкіним і Адамом Міцкевичем, які захоплювалися її красою.
Шановних гостей Ганські обов'язково запрошували до себе на вечори, які влаштовували у Верхівнянському палаці. Саме звідти Оноре де Бальзаку приходили листи: спочатку від невідомої кореспондентки, а потім — від улюбленої жінки, з якою він періодично зустрічався в країнах Західної Європи. У бальзакознавців є різні погляди на відносини письменника з графинею. Одні упевнені, що романіст її дуже кохав, а Ганській потрібна було тільки його слава. Інші стверджують, що Бальзака, який завжди жив у позику, привертало її багатство. Він сподівався, що відносини з Евеліною принесуть йому фінансову стабільність.
Тільки через п'ятнадцять років після їх першої зустрічі в Швейцарії, коли пройшло декілька років після смерті чоловіка Евеліни, письменник зміг приїхати у Верхівню. З Парижа сюди він їхав сім днів: поїздом через Брюссель, Кельн, Ганновер, Берлін, Краків, на конях — через містечко Броди Львівської області і на Житомир.
«МАЛИЙ ЛУВР»
До колишнього маєтку Ганських веде довга алея під гору. Внизу — село: будинок до будинку. Зліва річка Верховенка. Підходимо ближче, і перед нами відкривається прекрасна панорама. В центрі — палац, побудований в 1800 році в ампірному стилі, відмінною рисою якого було повернення до античного мистецтва. Будівництво закінчував вже Вацлав Ганській, до якого Верхівнянські землі перейшли в спадок від батька. Зовсім поряд побудовано два флігелі, що з'єднувалися з палацом підземними ходами. В одному була кухня, звідки носили їжу панам через підземний хід. В музеї Оноре де Бальзака зберігаються записки кухаря пана Ганського: «Дня 1 листопада 1838 року. Прошу видати з городу для кухні палацової моркви, три купки селери, шість штук порею...» В іншому флігелі містилася столярна майстерня, а також жив керівник, брат Вацлава Ганського — Карл. В своїй книзі «Помилка Оноре де Бальзака» український письменник Натан Рибак пише, що Карл любив водити до себе красивих селянок. В стилі соціалістичного реалізму автор описує трагічний випадок. Дівчина, зґвалтована напередодні свого весілля, повісилася в панському саду. Її наречений — сільський коваль вирішив помститися — з вилами в руках. За це його постригли в солдати. Місце, де знайшли дівоче тіло, назвали алеєю смерті. А зовсім поряд — алея кохання, де любила прогулюватися графиня. По стежинах доходимо до старого будинку, в якому колись жили сімейний лікар, ветеринар, садівник, агроном... А неподалеку знаходиться винний льох. В ньому дотепер зберігаються бочки для вина.
Недалеко від палацу побудована усипальня сім'ї Ганських... Звідти можна піти углиб парку і насолоджуватися тишею. Тут посаджені дуби, ясени, липи, тополі, яким по півтори сотні років, а то і більше. А можна пройтися по пішохідному мосту через яр, де за тих часів текла рукотворна річка. За будинком було висаджено декілька десятків кущів червоних і рожевих троянд, які особливо заворожували солодкуватим ароматом після дощу.
«Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену сонцем», що заходить, — такими були перші враження Бальзака від маєтку графині Ганської. «Просто важко собі уявити, які тут простори, яка родюча тут земля, яку ніколи не удобрюють і на якій щороку сіють пшеницю. ...У молодої графині налічувалося близько двадцяти тисяч селян чоловічої статі (тобто у них загалом приблизно сорок тисяч «душ»), але і вони не можуть обробити всі ці землі. Для цього потрібно щонайменше чотириста тисяч чоловік», — згодом написав він сестрі Лорі Сюрвіль.
Йому відвели кімнати на другому поверсі. По масивним дерев'яним сходам ми підіймаємося в його апартаменти, де зараз розмістився Житомирський літературно-меморіальний музей Оноре де Бальзака. Посередині вітальні круглий стіл картярства, покритий зеленим сукном. Мабуть, він стояв в одній з кімнат для гостей, де на ньому грали в покер і преферанс, розкладали пасьянс... Зліва — стара добротна шафа-сервант з різьбленими візерунками. Праворуч — фортепіано ХVIII століття. Раритетні експонати доповнюють сучасні: колекції графічних робіт, презентована музеєм Бальзака у французькому замку Саші; твори письменника, даровані Паризьким музеєм. В кабінеті з блідо-рожевого штучного мармуру стоїть письмовий стіл, за яким Бальзак написав «Депутата від Арсі», «Дрібних буржуа», «Театр, який він є». А на ньому — канделябр, при світлі якого, по припущеннях дослідників, письменник створив свою відому драму «Мачуха», адже її рукопис підписаний: «Верхівня, Україна, грудень 1847 р.» З тих часів зберігся камін. Біля нього стоять два м'які крісла. Так і хочеться в них сісти, щоб зробити фото! Всі експонати великого француза доступні. На підлозі — килим, очевидно дорогий колись, В спальні не збереглися меблі того часу. Зараз в ній розміщені в основному портрети-малюнки романіста у виконанні його сучасників». В листопаді 1847 року письменник писав рідні: «У мене розкішний апартаментик... кабінет з рожевого штучного мармуру, з каміном, прекрасними килимами і зручними меблями, вікна повністю з скла, без олов'яної фольги; пейзаж відкривається переді мною у всі сторони. Можеш собі уявити, що за Лувр ця Верхівня, де є п'ять або шість таких апартаментів для гостей...»
Гостей Ганські приймали в розкішному залі з барельєфами на міфологічні теми стародавніх Рима і Греції. На балконі грав оркестр з музикантів-кріпосних. З розповідей істориків, дотепер жива легенда про скрипаля-віртуоза Мусі Діміче, для якого Бальзак привіз скрипку з Парижа. Із залу був вихід в їдальню. На першому поверсі знаходилися кімнати для відпочинку. Коли бали закінчувалися далеко за північ, тут можна було заночувати.
Французький письменник Андре Моруа в своїй книзі «Прометей, або Життя Бальзака» написав: «Вважають, що перебуваючи на Україні, Бальзак був щасливий. Вперше в своєму житті він опинився в одному з тих палаців з безліччю попереджувальних слуг, про яких мріяв з дитинства. Бальзака не бентежила та обставина, що за постійною шанобливістю вимуштруваних слуг криються суворі покарання навіть за щонайменшу провину. ...Він вперше (цілих три місяці!) відчував себе вільним від щоденних турбот, від необхідності надавати рукописи видавцям, від обридлої турботи про різні векселі і несплачені рахунки...»
На початку 1848 року Бальзак повернувся до Франції. З Парижа він писав Евеліні: «Я марив Верхівнею цілий день. Я так верхівнічаю, так переношуся в мріях у Верхівню, що бачу найдрібніші домашні дрібнички. В своїй уяві я відкриваю шафку з цукерками, яка стоїть біля підвіконня в твоїй спальні... перераховую крапельки воску від свічок на оксамитовій скатертинці столу, за яким ми грали в шахи... Присягаюся честю, любов'ю до тебе — я живу там...» Другий раз у Верхівню Бальзак приїхав у вересні 1848-го і пробув там аж до кінця 1849 року. Під час свого третього візиту він одружився з Евеліною Ганською. Церемонія вінчання відбулася 14 березня 1850 року в костьолі Святої Варвари в Бердичеві. А в травні подружжя виїхало до Парижа, де через декілька місяців прозаїк помер. «Пани, Європа втрачає генія», — сказав Віктор Гюго за декілька годин до смерті Бальзака. Евеліна більше не повернулася до України. Вона померла в 1882 році і похована біля чоловіка на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Про цю історію кохання написано багато книг і зняті фільми. В 1968 році вийшла картина «Помилка Оноре де Бальзака» українського режисера Тимофія Льовчука. «Весілля пана Оноре» — польська версія відносин Бальзака з Ганською, роль якої зіграла знаменита Беата Тишкевич. А у французькій стрічці про письменника знімалися знамениті Фані Ардан і Жерар Депардье.
ЕНЕРГЕТИКА ПАЛАЦУ
Останнім господарем Верхівні був брат Евеліни Адам Ржевуській. Саме йому її дочка, збіднівши, продала свій спадок. Після приходу радвлади в 1921 році приміщення палацу зайняла агрошкола від Київської сільськогосподарської академії. В 1933-м її перейменували в сільськогосподарський технікум, сьогодні — філіал Житомирського агротехнічного коледжу. Реальною причиною того, що будівля не руйнувалася, стало те, що в ньому знаходився учбовий заклад. Інакше його доля була б сумною, як і доля більшості пам'ятників стародавньої української культури. Але коли в каплиці-усипальні, де було поховано шістнадцяти чоловік з роду Ганських, зробили спортзал, далекі родичі забрали їх останки і перезахоронили в Польщі...
Кімнати палацу давно переобладнані в учбові кабінети, окрім тих, де знаходиться музей великого француза, де затишно і красиво. А загалом, приміщення потребує капітального ремонту як зовні, так і всередині! «Косметичний» ремонт зовні зараз проводиться за рахунок технікуму. І взагалі, варто подумати про те, щоб кудись учбовий заклад переселити. А тут зробити пам'ятник історії, архітектури і садово- паркової культури, де б збиралися і виставляли свої роботи українські художники і скульптори, вирувало б духовне життя. Адже щорічно 20 травня, в день народження письменника, у Верхівні проводиться Міжнародне літературне свято «Весна Прометея», який обов'язково відвідує хто-небудь з Посольства Франції в Україні, співробітники французьких музеїв Бальзака, бальзакознавці зі всього світу... І протягом року сюди приїжджає немало наших співвітчизників і гостей з-за кордону: Верхівня входить в реєстр історичних місць, які пропонують відвідати провідні туристичні агентства. Врешті решт, Верхівнянський маєток унікальний не тільки своєю архітектурою і подіями. Тут відчувається безпосередній безперервний зв'язок з історією, жива енергетика господарів і гостей палацу, що зберігається в художніх цінностях, предметах побуту... Тому що часто, коли намагаються відтворити історичні пам'ятники, виходять муляжі і бутафорія — в них втрачається живий дух епохи.
http://www.day.kiev.ua/135786/
Надія ТИСЯЧНА