ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ

Але історична доля Житомира ніколи не була спокійною. Хліборобам та ремісленникам неодноразово доводилось залишати свою працю, брати в руки зброю і відстоювати свою свободу та незалежність. В XII ст., коли на Русь почастішали напади степовиків, виникла необхідність в укріпленні міста. Тоді з'явились фортечні мури, вали, підземні ходи. Під час осади в них переховувалися мирні городяни, зберігалися скарби, церковне майно. Через підземні галереї поповнювався запас води, робились вилазки в тил ворога захисниками міста. Тільки близько 80 великих і малих татарських нападів в період з 1241 по 1709 роки які пережила Волинь, говорять про необхідність існування таких споруджень для багатоденного захисту. В ті часи в полум'ї пожарів згоріло багато історичних свідоцтв, котрі могли розповісти про древнє місто. На думку дослідників перша достовірна літописна згадка про Житомир відноситься до 1392 р., коли литовський князь Вітовт захопив його по дорозі на Київ. Володимир Ольгердович "бувший в Києві й не хотівший покори учинити й чолом ударити великому князю Витовту. Тієї ж весни Витовт піде й візьме град Житомир й Вручий". В той же час в місті вже був замок, розташований на горі, котра внаслідок цього і отримала назву—Замкова. Литовці після штурму міста, відбудували і значно розширили замок. В 1432 р. Житомир згадується в числі чотирнадцяти самих великих міст литовського князівства. До нього були приписані села Романово, Левків, Крошня, Котельня та інші.
Не останню роль в місті відігравала і сама фортеця. В 40-х роках XVI ст. місцевий зодчий Семен Бабінський і перший житомирський староста князь Богуш Корецький, він же воєвода Волинський, закінчили реконструкцію замка. Територія його тоді сягала двох гектарів, мала вигляд неправильного шестикутника з трьома воротами та п’ятьма кутовими баштами. Стіни були складені кліттю у три колоди затовшки. У центрі цього шестикутника знаходився палац старости, церква, амбари. Зв'язок з замком здійснювався через міст, перекинутий над ровом, та через підземні ходи. Г. Г. Синяков в історично-краєзнавчій праці "Житомир. Історико-архітектурний нарис" змалював їх так: "Гранітна скеля, на якій стояв замок, ускладнювала будівництво ходів, та все ж вони були проведені під замком і виходили далеко за його межі. Густа сітка підземних ходів загальною довжиною сімсот метрів з численними відгалуженнями на глибині два-чотири метра протягалась у різних напрямках і створила своєрідну систему захисних споруд, яка служила для зв'язку у воєнні часи, Більша частина ходів, які знаходилися за межею замка під міською забудовою, мала кам'яні стіни, земляну підлогу. В окремих місцях ходи розшиоювались і утворювали приміщення значного розміру з витяжними трубами".
В часи нападів Житомирський замок стає одним із центрів захисту від татарських орд. З часом біля замку виростає місто. В 1572 р. в ньому було 142 двори, сі в 1609 р.—246 дворів, серед них 16 дворів шляхти. Населення Житомира зростає за рахунок "пришлых людей". Серед них було багато вихідців з Полонного, Луцька, Овруча, Бобруйська, Турова. Ілюстрація Житомирського староства за 1622 рік свідчить, що в той час замок був добре укріплений, мав багато гармат і міг вмістити чотирьох-п'ятитисячний гарнізон. В той же час побудували багато нових підземель. Частина з них була вимурована камінням та цеглою. В ті часи підземні хода рахувалися однією із головних складових частин захисту фортеці чи замку. Та й взагалі, навряд чи існувала колись фортеця без таких ходів.
Під час визвольної війни 1648-1654 років замок був настільки пошкоджений, що на тривалий час втратив військове значення. В 1802 р. його залишки згоріли. Офіційно пепелище було ліквідовано 31 жовтня 1862 р. В 1890 р. міська дума віддала городище під індивідуальні забудови. Замок остаточно зник.
Із другої половини XVIII ст. підземні галереї втратили свою стратегічну цінність і використовуються як сховища для сільськогосподарської продукції. 24 червня 1804 р. за наказом царя Житомир був затверджений адміністративним центром Волинської губернії. Це спонукало його до економічного та культурного розвитку. Впреше розробляються проекти планування вулиць. Будуються адміністративні установи: ратуша, будинок губернатора, поштові контори. Підземні галереї перетворюються в обузу для міста. Кам'яні коридори, розташовані під вулицями міста, час від часу провалюються, в результаті чого відкриваються таємничі цегляні склепіння. Польський історик Прусіновський у варшавській "Гадзеті польській" за 1864 р. писав: "Про стародавність Житомира можуть свідчити підземні погреби, які у формі правильних коридорів проходять під землею на кілька ліктів нижче поверхні. З часу, коли місто почало збільшуватись і в ньому споруджувались великі кам'яні будови, підземні погреби відкрились у кілької місцях. З цього можна зробити припущення, що житомирські підземні переходи, які починалися від берегів Кам'янки, тягнулися до стародавнього замчиська і від нього до р. Тетерів, трохи нижче від впадіння в неї річки Кам'янки. Більш детальне дослідження цього лабіринта і порівняння його з іншими підземними ходами, які дуже часто зустрічаються на Русі дало б можливість судити як про призначення Житомирських підземних ходів, так і про час їх виникнення".8 В березні 1989 р. міська управа видала указ, який зобов'язував "всех домовладельцев, в усадьбах коих имеются погреба, проникающие под улицьі й площади города, заявить об зтом не позже 7-ми дней со дня обьявления им о сем в Городскую управу". В указі також передбачалося, що власники, які не повідомлять про наявність підземель, притягатимуться поліцією до відповідальності. Після цього багато міщан з вулиць Кафедральної, Великої Чуднівської (Черняховського), Великої Бердичівської, Басейної та інших принесли до управи повідомлення про наявність підземель. В цих заявах описувались як ходи, обкладені камінням та цеглою, так і просто вириті в льосі.
Частина підземель використовувалась власниками будинків для господарських потреб, в основному для зберігання продовольчих запасів. Волинський губернатор після того як отримав ці матеріали, 21 квітня того ж року наказав міським владам організувати огляд підземель міським архітектором разом з поліцією "для: вияснення насколько они єсть опасными, а в случае угрожающей опасности добиться их засыпки'
На жаль, документи про таку перевірку не збереглися.
Втому ж році в Києві, проводив свою роботу 11 археологічний з'їзд. У першому томі праць з'їзду, виданих у 1901 р. в Москві, була вміщена статгя професора Київського університету В. Б. Антоновича "Археологічна карта. Волинської губернії". Це було перше зведення археологічних та історичних пам'яток Волині взагалі та Житомирщини зокрема. Тут знаходимо відомості про підземні галереї Житомира, а також теперішніх Житомирському, Новоград-Волинському, Дзtржинському, Чуднівькому і Овруцькому районах області.
В перші роки Радянської влади в Житомирі археолог С. С. Гамченко дослідив декілька печер, виявлених під час земляних робіт. Пізніше, про ці загадкові галереї він напише слідуюче: "Од замку, в льосі завглибшки два-три й більше метрів, прокладено підземні хідники, що частина їх виникла, можна здогадатися, і за городищенських часів. За замкового часу ці хідники становили своєрідну систему захисних споруджень різного призначення. Ними користувалися для комунікацій за воєнного часу.
Хідники розходяться від замку в різних напрямках. Мережа їх густенька. Багато поперечних гілок. Зазубні подекуди низькі закапелки (неначе-б на те, щоб лежати або сидіти). Малі продухвини (витяжні труби з затулками). Хідники вирізані гладенько. Перетин: дужчий вершок, прямовисні стінки, рівна (позема, що підноситься або спускається, часом східцями) долівка. Розміри: заввишки близько 2-2,5 м, завширшки 1,5-2 м і більше. Подекуди дужні камери, підперті льосовими такими, масивними стовпами (підпорами розпіркового типу).
Де-не-де помітно облицювання цеглою. Спланування по деяких місцях збільшили навантаження склепінь, в інших потоншили торішнє прикриття. Волога розмила склепіння. Надмірні (сьогочасні) тягарі спричинилися до прогинів у лужних стрілках. Звідси зрозуміло, що підземні хідники подекуди повинні оголятися (завали). Пізніше завали виявилися скрізь у межах міста замкового часу. Виходи відкривалися в ур. Кокрин, на взвозі Петрової гори, у зрізі яру Лермонтівської вулиці, на півгорі Великої Чуднівської та інш. До підземних хідників Замкової гори, під час будувань та перебудувань, знайшли виходи деяких сьогочасних будинків. Спланування міста (особливо в 40-х роках XIX ст.) змінило первісний рельєф місцевості. Звалювання будівельного сміття, завали та обсипи, густа мережа дрібних садиб сильно ускладнила археологічні спостереження".
В 1953-1955 р. під час спорудження будівлі обкому партії була виявлена велика кількість підземель, які обстежувалися геологами.
В 60-х роках в періодичних виданнях з'являються перші повідомлення присвячені цій темі, їх автори, О. Павлов І В. Ліпшський, співробітники обласного краєзнавчого музею, пишуть: "Здебільше, це підземні ходи, якими, не згинаючись, можуть йти поруч дві людини. Склепіння та стіни вимуровані цеглою. В деяких місцях вони розширюються і утворюють своєрідні "кімнати", від яких в різні боки розходяться три-п'ять галерей..."
В 1981 р, під час геологорозвідувальних робіт було виявлено древній напис на одній із ніш підземелля на Суриній горі в районі Богунії. За визначенням спеціалістів, знахідка датується приблизно ХV-ХVІ ст. тоді було організовано декілька спеціальних наукових експедицій по вивченню підземних галерей під керівництвом П. П. Шмуневського, О. О. Тарабукіна.
Залишки підземель давали про себе неодноразово знати і в наш час. Корінні житомиряни добре пам'ятають, як час від часу в тому чи іншому куточку міста провалюється грунт, асфальт, в зв'язку з чим відкриваються таємничі кам'яні склепіння...
Житомирські підземелля—унікальні, майже не вивчені Історичні пам'ятки—поступово руйнуються під час новобудов, або просто обвалюються та засипаються землею. Якщо зараз не дослідити підземелля, то потім буде вже пізно. І коли ми вже нарешті схаменемось, то вже нічого буде вивчаги.
Крім науково-історичного, це підземне господарство має неабияке практичне значення. Адже старі печери тримають на собі сучасне місто. А за останні п’ятдесят років на поверхні багато що змінилося: прокладено нові вулиці, що аж двигтять від густих потоків автотранспорту, збудовано важкі багатоповерхові будинки. Тому у деяких місцях Житомира не виключені загроза обвалів. Однак варварське знищення підземель—це теж не вихід. Бо вони ще й донині є своєрідною дренажною системою. Руйнація цієї системи уже тепер призводить до небажаного підвищення ґрунтових вод. От і виходить, що руйнувати житомирські підземелля—небажано, залишати на призволяще—небезпечно. Залишається тільки одне—вивчати їх і навіть реставрувати, там де це можливо І необхідно.