Вулиця Черняховського - магістральна вулиця Житомира, яка перетинає річку Кам'янка, носить назву видатного генерала.

З приходом Вітчизняної війни Черняхівський командував двадцять восьмий танкової дивізії. Він мужньо воював під Новгородом, де Панкратов першим з його дивізії закрив собою амбразуру. Під керівництвом Черняхівського шоста армія билася біля Воронежа і Курська, звільнила перше місто Лівобережної України. За визволення Києва та проявлений героїзм біля Дніпра він став Героєм Радянського Союзу.

Василь Семенович Жуйко - майор гвардії, яка брала участь у визволенні Житомира від окупації. Він одним з перших увірвався в місто і помер в бою біля мосту через річку Тетерів. Відважний командир похований в місті Житомир, а вулиця, на якій він помер, носить його ім'я, як ознака вдячності та поваги жителями Житомира Василю Жуйко.

Міст через річку Тетерів був зруйнований у 1943 році німцями, які відступали від Житомира. У одразу після звільнення всього міста його побудували заново, а в 1957 році реконструювали.

Вулиця Маликова - магістральна вулиця, названа на честь командира Житомирського партизанського з'єднання Степана Малікова. Степан Федорович народився в 1909 році в родині робітника в Горлівці. Деякий час працював на машинобудівному заводі робітником. Проте після закінчення Московського інституту народного господарства працював в органах державної влади.

З перших днів Вітчизняної війни Маліков виконував дуже важкий і дуже відповідальне завдання держави. Його дорученням було евакуювати на схід країни прилади з заводів, фабрик, сільськогосподарську техніку, населення. З грудня 1941 року він воював на фронті, але незабаром був евакуйований з фронту для того, щоб зайнятися роботою в Українському штаті партизанського руху начальником відділу.

Вулиця Перемоги в місті Житомир знаходиться в Богунському районі, її довжина приблизно три кілометри. Зараз вона забудована будинками 60-70 років, однак зустрічаються і новобудови. Це своєрідним міст для площ Соборної та Перемоги. Вулиця Перемоги називається так відносно не довго, адже до 5 травня 1990 року вона носила ім'я Карла Лібкнехта. З 1904 по 1912 року - Великий Вільска. У 1919 року тимчасово називалася вулицею Мазепи. З 1899 року по вулиці почав курсувати трамвай, а в 1964 році на вулиці з'явився і тролейбус.

Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Дід був учнем базиліянської школи і під час взяття Умані гайдамаками у 1768 році ледве не був страчений. Тадей Рильський разом з Володимиром Антоновичем та групою інших польських студентів вирішили присвятити себе вивченню історії України й віддати своє життя народу, серед якого жили. В історії цей рух відомий як рух хлопоманів. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області). 1902 року помер його батько, і родина переїхала з Києва в Романівку.

1 жовтня 2007 року минуло 150 років з дня народження нашого земляка видатного вченого в області хімії, винахідника, автора першого в світі проекту пілотованого реактивного літального апарату важчого за повітря, а також широко ерудованого публіциста Миколи Івановича Кибальчича.
Микола Кибальчич був сином священника Івана Йосиповича та Варвари Максимівни. Іван Йосипович Кибальчич у свій час закінчив Чернігівську семінарію, та сан священника приймати не захотів і протягом восьми років працював учителем у селах Кролевецького повіту. В цей час він займався самоосвітою та вивчав іноземні мови. Заняття в сільських школах за тих часів припинялося у квітні і поновлювалося в жовтні ( в цей час припинялись польові роботи). Літні канікули тривали п'ять місяців. Цей час молодий учитель звичайно проводив у Чернігові, буваючи серед передової, прогресивної частини інтелігенції.
Особливо часто Іван Кибальчич відвідував сім'ю дворян Сільчевських. Він користувався їхньою бібліотекою і вдосконалював свої знання з розмовної французької мови. Велику допомогу в цьому йому надавала дамка родичка Сільчевського, вихователька його дітей - Варвара Іваницька, яка досконало володіла французькою мовою і на той час була досить освіченою людиною.
Іван Кибальчич палко кохав Варвару Іваницьку. Незабаром вони одружилися. Заробіток сільського вчителя виявився недостатнім для утримання сім'ї і Іван Йосипович вирішив прийняти сан священника. Він був призначений на посаду священника Успенської церкви в наше містечко Короп, на той час Кролевецького повіту Чернігівської губернії.

Гамарник Ян Борисович [2 (14) .6.1894, Житомир, -31.5.1937, Москва], радянський партійний і військовий діяч, армійський комісар 1 рангу (1935). Чл. КПРС з 1916. Революційну роботу розпочав у Петербурзі в 1913 в студен. організаціях і продовжував її в Києві, де з 1915 навчався на юридич. фак. університету. До жовтня. 1917 член і деякий час секретар Київського к-ту РСДРП (б). Брав активну участь у підготовці жовтн. підбурюв. повстання в Києві і в боротьбі проти буржуазно-націоналістіч. Центральної ради. З 27 жовтня. (9 нояб.) 1917 чл. ревкома. У 1918 вів велику роботу по мобілізації трудящих мас для відсічі германським і австро-венг. військам, що вторглися на Україну. У березні 1918 на II Всеукраїнському з'їзді Рад був обраний до складу ЦВК Рад України. Як один з керівників більшовицької фракції рішуче відстоював ленінську позицію з питання про Брестським світі. У квітні на Таганрогській нараді партійного активу більшовиків України був обраний до складу Оргбюро з підготовки 1-го з'їзду КП (б) У. У числі групи делегатів з'їзду, що проходив 5-12 липня 1918 в Москві, був прийнятий В. І. Леніним.

Гамарник Ян Борисович (справжнє ім'я - Яків Пудікович) (21.5-1894, Житомир - 31.05.1937, Москва), партійний діяч, політпрацівник, армійський комісар 1-го рангу (1935). Син службовця,іудейського віросповідання. Навчався на юридичному факультеті Київського університету (з 1915). У 1916 вступив в РСДРП (б). З жовтня. 1917 член Київського ревкому. У квітні-липні 1918 входив до т.зв. Всеукраїнської "повстанської дев'ятки", яка керувала підпільною роботою в районі Одеси, Харкова та в Криму.

Після Лютневої рев. 1917 Гамарник очолював Київський комітет РСДРП (б). Після Жовтневого перевороту в Петрограді був арештований владою разом з керівниками київських більшовиків. Був звільнений збройним повстанням 31 жовтня 1917. У складний час окупації України німцями Гамарник перебував у підпіллі. У 1918 приїхала Москву, познайомився з В.І. Леніним і був обраний до складу ЦК КП (б) У. Брав участь у придушенні заколоту лівих есерів. У 1919 Гамарник був призначений членом РВС Південної групи військ 12-ї армії. У лют. 1920 після розгрому денікінців Гамарник був направлений на партійну роботу в Одесу, а потім у Київ. У 1923 - 1928 відправлений на Далекий Схід, де був одним з відповідальних рад. і парт. керівників. Багато займався промисловим розвитком Далекого Сходу.

Гамарник Ян Борисович.
Офіційна довідка.
Гамарник Ян Борисович (21.05 (02.06) .1894 - 31.05.1937), член партії з 1916 р., член ЦК з 1927 р. (кандидат з 1925 р.), член Оргбюро ЦК з 17.11.29 р. Народився в Житомирі. Єврей. Навчався в Петербурзькому психоневрологічному інституті і Київському університеті. У 1917 р. член і секретар Київського комітету партії.