Село дало світу двох професорів. Тут народився відомий історик і літературознавець, академік Микола Палович Дашкевич (місцева школа насить його ім'я) та доктор медицини Юрій Іванович Ляшенко.
15 жовтня 1885 року зусиллями протоієрея Павла Дашкевича відкрито однокласне сільське училище. До побудови спеціального будинку, заняття в училищі проводилися у церкві та в оселі Дашкевичів. Отець Павло захищав селян, виховав кілька сиріт, давав притулок бездомним. У Бе-жеві він збудував зразкову ферму, де після смерті заповідав влаштувати лікарню. У Житомирі Павло Дашкевич придбав ділянку землі у старо-гончарному провулку, 23, ця адреса підтверд-жується записами у документах „Житомирського поквартирного налога присуствия", які збе-рігаються в Житомирському обласному державному архіві. Будинок у цьому провулку, де жив М. Дашкевич, на час навчання в гімназії, зберігся донині. (Житомирський обласний архів).
Бежівське (Бежівської волості) однокласне сільське училище станом на 1915 рік: розмі¬щене в окремому будинку.
Навчалося 78 хлопчиків та 16 дівчат. Завідувач: Кіндрат Яремович Барціо (учительська се-мінарія), 400 рублів. Законовчитель: О.Венедикт Лисаківський, 120 рублів. Вчитель: Михайло Васильович Вахно (педагогічні курси), 360 рублів. Вчитель співів: Кіндрат Барціо, керував хором, 28 учасників, (при школі 1,5 десятин землі, город, сад).
На утримання Бежівського однокласного народного училища ( на рік):
-казна - 840 рублів;
-громада - 354 рублі 28 копійок. (Пам'ятная книга директора народного училища Волын¬ской губернии Житомир 1915 г.)
До початкового народного училища приймали дітей віком від семи років, навчання три¬вало 3 роки. Тут давалися елементарні знання арифметики, читання, письма і Закону Божого. Згідно розпорядження Київського губернатора Д.Г.Бібкова (1832 р.) всі предмети в училищах читалися виключно імперською російською мовою.
Навчання в училищі тривало шість днів на тиждень з 8.00 до 17.00; дві пари (по 90 хв. кожна до обіду і дві пари після обіду, який тривав з 11.00 до 14.00)
Щотижня учні мали 4 пари арифметики, 4 - читання, 4 - Закону Божого, 2 - читання ру-кописів, 2 - читання біблії і 6 - письма. Всі навчальні предмети, крім Закону Божого, вів, як правило, один вчитель.
Бежівська волость (станом на 1892 рік):
Д- Андріїв д. Киселівка
д- Воров д. Камарівка
д- Воровська Рудня к. Андріїв
д- Головин к .Високе
с. Бежів д. Стиртянська Рудня
с. Дівочки д. Щеніїв
с. Забріддя д. Корчівка
с. Високе хут. Коритків
д. Коритки с. Стирти
Д- Слипчичи д. Малинівка
д. Осники д. Федорівка
хут.Чеський (Чуранда)
(Список населенных мест Волынской губернии, входящих в округ Житомирского окруж¬ного суда. 1892 г. В типографии и литографии нас.с.Бродовича)
В 1852 році в Бежеві, у сім'ї священика, народився дійсний член петербурзької Академії наук Микола Павлович Дашкевич.
Відомий літературознавець, представник культурно-історичної школи та порівняльно-історичного методу в літературознавстві, історик школи Володимира Антоновича, фоль-клорист, дослідник творчості Івана Котляревського, Амвросія Метлинського та інших письменників, громадський та культурний діяч, доктор загальної історії і світової літератури, фундатор наукової історії нового українського письменства, дійсний член Петербурзької Ака-демії наук, екстраординарний професор Київського університету Святого Володимира - ось да-леко не повний перелік заслуг цієї людини перед українством.
Микола Павлович Дашкевич народився 16 серпня 1852 року в селі Бежеві Житомирського повіту тодішньої Волинської губернії в сім'ї священика. Батько М.П. Дашкевича - Павло Дашкевич, народився в селі Острівці Луцького повіту Волинської губернії в родині священика. За-кінчив духовне училище. 23 березня 1844 року посвячений в стан священика села Шумське, а вже наступного року переведений на паству села Бежева.
Син отця Павла - Микола, спочатку гімназист, а потім студент, збирав на квартирі батька у Бежеві під час канікул дітей селян та місцевої збіднілої шляхти і навчав їх грамоті. Середню освіту Микола Дашкевич здобув у Житомирській першій чоловічій гімназії, найбільшому і най-авторитетнішому навчальному закладі тодішньої Волинської губернії, з якою вийшли такі ви-датні вчені, як Володимир Липський, Павло Путковский, Володимир Подвисоцький, Михайло Усанович, письменник Володимир Короленко та багато інших.
Коли 1917 року урочисто відзначали 50-річчя учнівської церкви Житомирської гімназії, її директор А. М. Якімах назвав серед визначних вихованців, котрі своєю працею рухають впе¬ред науку на користь рідної освіти професора Ніжинського ліцею М. А. Тулова, професора фі¬лософії Казанського університету В. А. Ігнатовича-Завілейського, професора класичної філології Київського університету Святого Володимира Стефана Беха, професора загальної іс¬торії світової літератури М. П. Дашкевича, а також польського письменника і журналіста Лео¬нарда Совінського, відомого російського публіциста Володимира Боцяновского. На той час Житомир - губернський центр з 70-тисячним населенням, своїм театром, однією з найперших в Україні публічною бібліотекою, глибокими культурними традиціями. 1868 року Микола Даш¬кевич вступив до історико-філологічного факультету Київського університету Св.Володимира.
Був він, як тоді називали, казеннокоштним студентом, тобто навчався за рахунок держави. Його наставником став ще один видатний наш краянин, бердичівлянин Володимир Бопіфатович Ан¬тонович, український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондепт Петербурзь¬кої Академії наук, професор Київського університету.
1873 року Микола Дашкевич закінчує курс університетського навчання з кандидатським ступенем. За успіхи в навчанні його залишають на три роки стипендіатом при університеті для підготовки до здобуття професорського звання. Науковий діапазон молодого вченого широкий: він вивчає західноєвропейський середньовічний фольклор, історію вітчизняної літератури.
Великий вплив на формування наукового світогляду Миколи Дашкевича мали твори І.Кот-ляревського, П.Гулака-Артемовського, М.Максимовича, М.Костомарова, Є.Гребінки, Т.Шев-ченка, А.Меглинського, Г.Квітки-Основ'яненка, П.Куліша, М.Драгоманова. Він не міг не чути мужнього голосу української літератури, яка не зважаючи на всілякі заборони, зокрема, Указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою (1720), Указ Синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг (1769), зруйнування Запорозької Січі та закриття українських шкіл при полкових козачих канцеляріях (1775), за-криття Києво-Могилянської Академії (1811), закриття українських недільних шкіл, які без¬платно організовувала передова інтелігенція (1862), Валуївський циркуляр про заборону видання книг українською мовою (1863), розгром Кирило-Мефодіївського братства (1864), Ємський акт про заборону ввезення української книги з-за кордону, заборону українського теа¬тру й друкування нот українських пісень (1884) вже вийшла на широкий шлях світового виз¬нання.
8 квітня 1877 року двадцятирічний Микола Дашкевич блискуче захищає дисертацію й здобуває звання магістра. Його призначають доцентом кафедри історії західноєвропейської лі-тератури. Викладацька діяльність М.Н.Дашкевича переривалася тривалими відрядженнями для стажування до визначних університетів Європи. Після цих поїздок Микола Дашкевич очолив романо-германський відділ кафедри.
1884 року його затверджують екстраординарним професором кафедри західноєвропейської літератури, яку він очолював понад 30 років.
У червні 1890 року М.П.Дашкевич здобуває ступінь доктора загальної історії загальноєв-ропейської літератури.
1902 року Миколу Павловича Дашкевича обрано членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук. Вчений багато працює над історією української літератури, вивчає народну твор-чість. Творчий доробок вченого становив понад 70 праць. Тривалий час він очолював Київське товариство Нестора - літописця. Добре розумівся на медицині, знав декілька європейських мов.
Микола Павлович дуже любив своє село й щоліта приїздив до Бежева. На придбаних у хре-щеного батька, головинського землевласника М.М.Саліса (співвласника компанії "Душинський і Саліс", яка 1894 року започаткувала добування усесвітньо відомого головинського лабрадо-риту) трьох десятинах землі на східній околиці Бежева, виключно за власні запрацьовані кошти, звів двоповерховий особняк, заклав пречудовий парк, сад, оранжереї. Тут відпочивав він під час студентських вакацій, плідно працював. У будь-якій справі приходив на поміч місцевим се-лянам. В Києві вчений проживав за адресою: вул. І Гоголівська, 15 (див. довідник "Весь Київ" на 1908 р., адресний покажчик, стовп. 119). За спогадами Солякової Алли Сергіївни, 1912 року народження (онуки вченого) донька Миколи Павловича Марфа з сім'єю проживала в Києві за адресою бульвар Бібікова (тепер — Т. Шевченка) 45, квартира 5.
У травні 1904 року друзі та учні Миколи Павловича відмітили 30-річчя його професорсь¬кої діяльності. На честь цієї дати було упорядковано збірник статей з літератури та історії. Та цензура вилучила з нього статті окремих "неблагодійних" авторів і збірник вийшов друком лише в 1906 році.
1907 року Миколу Павловича Дашкевича обрано дійсним членом Петербурзької Академії наук. Однак тяжка хвороба серця не дала змоги вченому здійснити всі задуми. За його життя не було видачо 3-томної "Історії Південної Русі", великої монографії про творчість М.Лермонтова. Помер М.П.Дашкевич 2 лютого 1908 року у Києві.
Після смерті вченого, в залі засідань Петербурзької Академії наук академік О.Шахматов, вчений світового рівня, виголосив промову, в якій відзначив заслуги померлого перед наукою.
За заповітом тіло перевезли до Бежева і поховали в родинному склепі на цвинтарі біля церкви. Рідні, вдячні учні спорудили па могилі пам'ятник у вигляді викладацької кафедри, по-критої скатертиною з китицями, а на ній - розгорнута книга зі слов'янськими письменами.
Після жовтня 1917 року його праці, його ідеї було вилучено з обігу, з науки, з життя. М.П.Дашкевич одержав тавро "буржуазного націоналіста", а відтак зрозуміла сумна доля його наукової спадщини. Лихої долі зазнала могила вченого - революційно піднесені вандали зніве-чили молотами надгробок. Будинок вченого було перетворено па дільничну лікарню, сім'ю ви-селено на вулицю. Архіви вченого втрачено. Його ім'я нині мало відоме широкому загалу шанувальників красного письменства.
В кінці останньої війни будинок М.П.Дашкевича згорів. За свідченням старожилів три дні догоряли книги багатої бібліотеки, хоч то були лише залишки. Ялини і сосни алей парку виру-бали для будівництва колгоспної конюшні, сад поліг під сокирами односельців, які рятували себе в сувору повоєнну зиму.
Не обминула хвиля руйнацій бежівської красуні церкви, окраси довкілля, - її зруйнували войовничі атеїсти 1937 року. Вже по другій світовій війні розгорнули бульдозерами колишній церковний цвинтар, через нього проліг асфальтований шлях...
Стоїть осиротіло надгробок вченому на невпорядкованому розореному цвинтарі. Невтішні думки приходять, коли дивишся на це місце. Микола Павлович Дашкевич робив дуже багато для розвитку української культури. Він заслужив у свого народу гідної відзнаки його пам'яті.
" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл