На межі Коростишівського і Черняхівського районів на відстані 18 км від райцентру Черняхів, по сусідству з Гуменниками, зеленим віночком на березі річки Мики, розкинулось мальовниче старовинне село Щеніїв, яке знаходиться у адміністративно-територіальному підпорядкуванні Забрідської сільської ради. Історія села бере свій початок з доби Неоліту, коли древні рибалки та мисливці обживали піщані береги древності в межиріччі Свинолужки - Мики. Про це свідчать знахідки камінних молотків, сокирок і інші свідчення доби бронзи, які виорювалися на щеніївських землях протягом віків. Збереглися 3 кургани - могильники доби Бронзи так звана Могила доби войовничих пастухів як стверджує Микола Брицун-Ходак у книзі «Тисячолітні веди землі дре-влян».
За 150 метрів від Могил виявлені сліди рудних плавок під Курганами, де розміщувалось селище рудників доби Древлянського Князівства (доба Х-ХІІІ віків) Великі кургани виконували роль не тільки могильників, а й дозорів, адже тут проходила оборонний шлях старого часу і вони були насипані у непрохідних лісоболотних місцях. З розповіді старожилів відомо, що під час монголо-татарської навали Щеніїв виступив як укріплення, застава, місце побоїща. Татарську Орду розбив воєначальник Щень, звідси більш вірогідно і пішла назва Щеніїв, хоч є і інші версії. Як стверджує археолог Микола Брицун, Щеніїв був Городом-Обороною в часи Нашестя (Батия 1241 р.) Нинішній Щеніїв утворено із трьох населених пунктів : Щеніїва, Нараївки і Саків. Оскільки найбільшим з них був Щеніїв, їх на початку XIX століття об'єднали в одне село, а Саки і Нараївка залишилися кутками.
Про древність цих населених пунктів свідчить той факт, що в даному селі знайдено хрест датований 1337 роком (в даний час хрест знаходиться в краєзнавчому музеї Черняхова), а також відомі три кладовища. На цьому хресті вибита дата смерті литовського вояки, тобто в той час, коли на початку XIV століття дана територія була завойована литовським князем Годиміном, а потім відійшла до Польщі.
Після появи в наших краях польських панів Щеніїв почав належати панам Якубовським, які не тільки володіли Щенієвом, але й почали зазіхати на навколишні села. Про це повідомлялося у акті від 18 лютого 1700 року ( Архів т.1 стор.352)
Пізніше Щеніїв з прилеглими Саками належав поміщиці Антоніні Владиславівні дочці поміщика Олізара. Про це стверджує Уставна Грамота, видана Житомирським повітовим нотаріусом у 1863 році і подвірний список осіб, які входили в селянське товариство після реформи 1861 року. Уставна Грамота - це юридичний акт, в якому фіксувалися розмір повинностей сільської громади та кількість землі, виділеної селянам поміщиком. Як відомо, реалізація реформи здійснювалась відповідно до Положення царського уряду, яке складалося з 22-х окремих законодавчих актів. У положенні враховувалося дві сторони ліквідації кріпосного права : особиста залежність селян від поміщиків і земельний устрій селян.
На той час у Щеніїві рахувалося 139 ревізьких душ, які проживали у 52 дворах. З них 27 мали тягло, інші 25 - без тягла. По інвентарній виписці у користуванні селян було 477 десятин і 990 сажнів - ріллі, 159 десятин і 330 сажнів - сінокосів та 88 десятин 2154 сажні присадиб¬них ділянок. Викупної землі нараховувалось на суму 5637 крб. і 62 коп. Річного оброку з цієї суми селяни повинні були сплатити 281 крб. 03 коп.
Земля була поділена на однакові клаптики. 27 дворів мали на одне господарство 6 десятин 1404 сажні землі, а 25 господарств - по 9 десятин 2106 сажнів. Крім цього, кожне господарство наділялося 1 десятиною сінокосів.
Наділення селян землею набувало обов'язкового характеру. Упродовж дев'яти років вони мали право відмовитися від отриманого наділу, залишаючись при цьому прикріпленими до землі. В разі зміни селянином місця проживання, він міг відмовитися від землі та сплатити за неї поміщику весь оброк або вартість панської повинності. До початку викупу свого наділу селяни вважалися «тимчасово зобов'язаними» і вимушені були відробляти кріпосні повинності на користь поміщика (панщину).
Реалізація селянської реформи 1861 р. та інших законодавчих актів стала наслідком балансування уряду між власниками і колишніми кріпосними. Даючи останню волю, царизм залишав землю у власності поміщиків. Законодавчі документи передбачали помітне розширення особистих прав звільнених від кріпацтва селян. Але за право користування садибами й польо¬вими наділами селяни мусили відбувати панщину або сплачувати грошовий чинш.
Важливим заняттям щеніївчан у той час та становлення їх мистецької культури, була обробка рослинного (конопляного, лляного) волокна та овечої вовни, з яких сільські ткачі виготовляли грубе й тонке полотно, килими, шерстяну тканину для пошиття одягу, мішковину і ряднину для зберігання та перевезення зерна.
Щеніївці за звичай були дбайливими господарями. Про це свідчать, зокрема, добротні господарські будівлі, характерні як для села в цілому, так і для більшості сільчан.
Для виготовлення борошна жителі села застосовували жорна, а для крупи - використовували ступи. Вечорами за допомогою примітивної прялки пряли коноплю, а на примітивному ткацькому верстаті, ткали килими.
Життя щеніївчан було таким, як і інших селах району, тому даючи певні деталі із селян¬ських буднів сільчан їх можна розглядати як характерну рису того часу життя на селі. Як діз¬наємося з «Історико-статистичних описів церков і приходів Волинської іпархії»
1888 року видання, у Щеніїві в той час була побудована Троїцька Старослов'янська Церква, яка проіснувала до 1930 року. В 1930 році за рішенням загальних зборів та релігійної громади церкву було закрито, а приміщення передано під сільбудинок (клуб). Остаточно клуб було побудовано у 1938 ропі.
У 1909-1910 рр. у селі планується будівництво школи, яка була відкрита у 1913 році і мала назву сільське училище, де навчалося 35 учнів, з них 30 хлопчиків і 5 дівчаток. Першою учителькою в школі була Лариса Костянтинівна Бохенська, а Закон Божий викладав священик Павло Мордовський.
В той час у селі проживало 558 чоловік, з них дітей віком від 8 до 11 років - 56. Пізніше у школі навчалося 86 дітей шкільного віку. Працював лікнеп, де навчалося грамоти 49 неписьменних. З 1923 року в селі було засноване сільськогосподарське товариство, в якому нарахову¬валось 50 пайщиків, про це писала газета «Радянська Волинь». За краще господарювання товариство одержало грошову винагороду у сумі 250 крб. У 1924-1925 роках на базі цього товариства працював прокатний зерноочисний пункт, а пізніше було утворено машинно-трак¬торне товариство. Колгосп було організовано у 1929 році під назвою «Нове життя». Першим головою колгоспу був обраний Бражевський, уродженець с.Осник. Щеніївський колгосп у 1950 році було об'єднано з Забрідським, де велася спільна господарська діяльність до 1991 року.
13 червня 1930 року Наказом Волинського ОВК № 38 «Про утворення нових сільрад у Волинській окрузі» було утворено Щеніївську сільську раду, яку виділили із складу Забрідської сільської ради. Першим головою сільської ради була жінка - Мазарчук Ганна Миронівна. 11 серпня 1954 року вийшов Указ Президії ВР УРСР «Про украпнення сільських рад по Житомирській області» в ході виконання якого було її ліквідовано.
Активна селянська праця у колгоспі «Нове життя», а пізніше ім.Молотова сприяла зміцненню економіки господарства, давала можливість вирощування високих врожаїв сільського¬сподарських культур. Зокрема картоплі, овочів, зернових, кукурудзи, льону, хмелю, кормових коренеплодів. Щеніївці славились на всю округу. Про це писали газети того часу «Радянська Во¬линь», «Колгоспник Черняхівщини», «Червоне Полісся» та ін.
Але період економічного зростання, будівництва заможного життя перервала нападом на Радянський Союз Німеччина. Більше сотні щеніївчан пішли на фронт відстоювати честь, славу і незалежність нашої Батьківщини. 68 з них загинули смертю хоробрих, а уродженець села Йосип Митрофанович Поліщук за бої при форсуванні р. Дніпро восени 1943 року був удостоєний високого звання - Героя Радянського Союзу, посмертно. Уродженець села, ветеран авіації, штурман літака «СБ» Василь Федорович Федорчук нищівно боровся своїм соколом на фронтах Великої Вітчизняної війни, за що нагороджений орденами Червоної зірки, Вітчизня¬ної війни і 15 медалями. Нині знатний «сокіл» має звання «Заслужений художник Росії», про¬живає і працює у м. Москві. І такі приклади серед земляків непоодинокі. За бойові заслуги на фронтах ВВ війни більше 100 чоловік нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу.
Односельці шанобливо відносяться до світлої пам'яті тих, хто загинув за визволення села, їм встановлено пам'ятник, до якого ніколи не заростає народна стежка, а щодо тих воїнів-односельців, які загинули на фронті, у центрі села споруджено пам'ятник - обеліск з викарбуваними їх прізвищами і іменами.
Фашистська Німеччина завдала не тільки нищівного удару по людських душах, а й майже кожну сім'ю спіткало надлюдське лихоліття війни. Тільки місцевому господарству нанесено збитків на суму 6138380 карбованців. Майже повністю було знищено існуючу матеріально - технічну базу, худобу, реманент.
Після війни почався період відбудови народного господарства, в тому числі і колгоспу ім.. Молотова. Колгосп в той час очолювали Григорій Лук'янович Гуменюк, Василь Романчук, Ми¬кита Галагуз, активно працювали ланкові Надія Іванівна Радомська, Надія Михальчук, Ольга Кушнірчук, які збирали по 8-10 цнт. льоноволокна з гектара, підвищились урожаї хмелю, кормових коренеплодів, цукрових буряків, кукурудзи на силос та зерно, зернових. За досягнуті успіхи у праці по вирощуванню високих врожаїв коксогизу Г.Л. Гуменюк отримав у подарунок
- велосипед, а ланкова Н.І. Радомська була нагороджена орденом «Знак Пошани». Високих уря¬дових нагород удостоєні Федір Кіндратович Клименчук - ордена Леніна, який довгий час очо¬лював парторганізацію укрупненого колгоспу ім..40-річчя Жовтня с.Забріддя. В середині 50-х років XX століття Щеніїв був радіофікований, а у 1964 році у селі засяяла електрична лампочка Ілліча.
Щеніївська земля багата на відомих людей. Тут народилися і виросли : Микола Гуменюк - художник і учитель, який нині проживає в м. Києві, Микола Чупира - працівник Міністерства сільського господарства, кандидати технічних наук Володимир Супрунчук та Микола Сухоручкіна, багато вчителів, лікарів, агрономів, економістів, військовослужбовців. Всі вони люб¬лять і пам'ятають рідну землю.
Нині село переживає період реформування. Майно та земля розпайовані. Власниками майнових та земельних паїв стало 179 громадян, які передали їх в оренду орендатору Мельниченку Івану Івановичу, а функції по управлінню майном і ефективному використанню землі здійснює Товкач Анатолій Павлович. Молоді господарі турбуються, щоб кожен клаптик землі використовувавсь ефективно. Є надія, що так і буде. Адже Щеніївська землі завжди щедро видавали дари полів до столу трудящих.
Поряд з становленням TOB «Щеніїв» населення села обслуговують сільський магазин, фельдшерський пункт, клуб та бібліотека.
Так живе село з поглядом і надією на краще, і хочеться вірити, що надії сільчан збудуться.

" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл