КОРОСТКИ - наступний пункт мандрівки, куди повертаємо одразу за Малою Деревичкою. Якщо у вас двокілометрова карта 2006 року видання, то у випадку з Коростками їй не можна вірити: міст до села через Случ побудовано вже років п'ять тому, на карті ж його нема. А от «нова» дорога - суцільний жах. Добре, що хоч їхати до села не більше двох кілометрів. Подібних поневіряннь зазнаємо лише через бажання побачити палац Міхала Орловського, збудований у середині ХІХ століття. Після мосту
їдемо ліворуч, на гору, і ще раз ліворуч, повз ферму до парку, в глибині якого розміщено колишню резиденцію.
Зовнішньо вона збереглася майже без змін - зникла лише в’їзна брама. Але ані севр-ської порцеляни, ані картин Юліуша Коссака і Антонія Казакевича всередині давно вже нема. Частково збереглись лише фрагмен-ти паркету і старі дерев'яні сходи. Колишні Шоколадну і Блакитну зали перебудували на декілька невеликих кімнат - з 70-х років минулого століття тут міститься Любарський психоневрологічний інтернат. Звісно, це зовсім не туристичне місце, але якщо у вас таки виникне бажання побачити його територію, адміністрація не буде заперечувати. ЛЮБАР з'являється вже за сім кілометрів нормальної дороги. Місто заснував литовський князь Любарт у середині XIV сторіччя, побудувавши над Случчю замок. У ньому під час Хмельниччини навколишня шляхта змогла врятуватися від козаків. Проте, козаки зруйнували новозбудований домініканський монастир, який потім було відновлено. Кляшторний костьол Архангела Михаїла стоїть і сьогодні. Щоправда, біля нього вже немає келій (зруйновані в 1918 році), і сам храм після буремного XX століття сильно пере-
Колишній домініканський монастир в Любарі
будований, проте сестри-черниці охоче розкажуть вам про святиню, і навіть можуть провести невелику екскурсію по католицькому цвинтарю, який вони за останні роки розчистили від чагарників, У костьолі особливою шаною користується копія чудотворної ікони розіп'ятого Ісуса Любарського. У 1794 році дворянин князя Любомирського, Яків Новицький, зауважив, що ікона, яка зберігалась у його домі, вкрилась ніби краплями поту. Так траплялось ще декілька разів, і Новицький вирішив віддати образ (який сам собою оновився) в домініканський монастир. Там ікона прославилась чудами і до неї щорічно почали відбуватись велелюдні прощі. Слід оригінала Ісуса Любарського загубився після 1934 року, після закриття костьола владою.
Домініканський монастир був не єдиним католицьким кляштором Лю- бара. У місті в 1666 році оселились ще і єзуїти. Після заборони їхнього ордену, монастир перейшов у власність василіян, яких вигнав царський уряд, передаючи обитель православним. Ну а тих, в свою чергу, «попросили» комуністи, розмістивши в келіях аграрний технікум, а в костьолі клуб. Майбутні агрономи донині гризуть граніт наук у монастирських келіях. Цілих три палаци прикрашали місто. Це були маєтності Валевських, Водзицьких і Понинських. З них уціліла лише скромна резиденція останніх. Судячи з польських описів архітектурних деталей, припустимо, що палац Понинських є тією будівлею, що стоїть в безпосередній близькості від колишного єзуїтського кпяштору. Сьогодні в ньому штаб однієї з партій і юридична контора. Наостанок подивимось чудово відреставро- вану браму біля ймовірного палацу Понін- ських. Її справді вдало привели до ладу, не спотворивши архітектури пам'ятки. Шкода Лише, що історичний музей, що ще два роки тому містився в ній, замінили на адміністративні приміщення.