Роздивившись палац, повертаємося до Андрушівки, а звідти їдемо на шосе Житомир-Попільня. Уже на повороті ми у ВОЛИЦІ (колишня Волиця Зарубинецька). Якщо їхати праворуч, до центру села, то за якоюсь маловиразною радянською будівлею побачимо скромний, але симпатичний палацик родини Рациборовських середини ХІХ століття. Зараз у ньому школа, і саме про неї треба питати - ніхто ні про який палац тут і не чув.
Уже за вісім кілометрів від Волиці, в напрямку Попільні, повертаємо ліворуч - на ЯРОПОВИЧІ Дорога брукована і у більш-менш нормальному стані. До села близько трьох кілометрів.
Знаходимо ставок і парк і за цими орієнтирами, в центрі села, побачимо дерев’яну садибу середини ХІХ століття. У ній, як це часто трапляється, школа.

На зворотньому шляху зупиняємось біля тракторно/ бригади. Ні, нас не обходить іржава сільгосптехніка. Просто через бригадне подвір’я йде дорога до літописного городища князя Ярополка. Машину залишаємо на дорозі, бо проїхати по цій багнюці нереально. Попереду нас чекає одне з найчарівніших місць не лише цього маршруту, а й цілої Житомирщини. За якихось двісті метрів від «офісу» трактористам відкривається панорама узгір’їв, на яких під вітром шумлять сосни, а під ними, внизу, виблискує велике озеро. На протилежному боці півострів - це і є городище князя Ярополка. Воно має правильні, ймовірно штучно насипані схили. Окрім того, що вони доволі високі, біля самої води явно простежується ще й друга лінія оборони. Щоправда, не дуже зрозуміло, чому городище дехто датує XI століттям, бо якщо б воно належало Ярополку Святославичу, попереднику Володимира Великого на київському престолі, то мало б на сто років більше, а якби ним володів Ярополк Володимирович, син Володимира Мономаха, то слід було б датувати це наступним, ХІІ століттям. Але це вже справа істориків і археологів (тут, між іншим, проводили розкопки французи), а ми просто влаштуємо на мальовничих берегах пікнік. Досхочу намилувавшись природними та історичними красотами рушаємо до наступного пункту - ХОДОРКОВА. Тут маємо залишки палацового комплексу Радзивілів і Свідзинських з першої половини ХІХ століття.ї До наших часів дійшла головна брама, господарчі будівлі і басейн фонтану, поруч з яким фундаменти панського палацу з пив-ницями, в яких місцевий селянин тримає збіжжя. Увага, він зовсім негостинний! До колишньої резиденції треба повернути ліворуч, а якщо проїхати селом далі, то праворуч буде стара двоповерхова будівля. Імовірно, це корпуси келій капуцинського монастиря фундації Каетана Розцішевського