До 2002 року в Трощі була дерев’яна церква Івана Богослова XVIII століття, але через недбалість священника вона згоріла. Зараз на її місці нова, кам'яна наступниця.
Ми знову на трасі і прямуємо до РАЙГОРОДКА. Від перехрестя на Трощу і Краснопіль, до повороту на Бердичів 19 кілометрів, а від нього до Райгородка ще 5 кілометрів. У центрі села повертаємо ліво-руч, в напрямку ялинкового лісу - це старий парк резиденції родини Мазаракі. Біля залишків брами повертаємо праворуч, на стару паркову алею, в кінці якої нас. зустріне вілла Мечислава Людвіка Мазаракі, збудована в 1887 році. Архітектор Станіслав Борецький надав їй тосканського стилю: чотири фасади між собою не схожі, їх прикрашають ризаліти, лоджії, балкони і тераси. До
Обеліск на острові посеред ставка - все, що дійшло до нашого часу від маєтку в Трощі
того, фронтовий фасад оздоблений багато- кутовою вежею. Зовнішній вигляд вілли дійшов до наших часів майже без змін. Єдина, але суттєва втрата - дві скульптури лежачих левів, з карарського мармуру, вирізьблені в Римі, Колись вони стояли обабіч головного входу на гранітових постаментах.
Якщо ззовні ми вільні роздивлятись споруду, то досередини можемо потрапити лише в будні - зараз тут якась бухгалтерія, як сказав місцевий житель. А до середини дуже хотілось би завітати. Може, щось і залишилось від того оздоблення, про яке згадувала остання власниця Райгородка Марія Мазаракі? За її спогадами, «стіни й стеля передпокою були оздоблені дубом різних відтінків. їдальню обігрівав камін, на якому були виставлені рідкісні взірці старої порцеляни часів Князівства Варшавського, зокрема горнятка з портретами Юзефа Понятовського, ймовірно баранівської ману-фактури. Усі меблі їдальні були в «ґдансько-му» стилі: крісла мали високі різьблені спин-ки, сидіння оббиті темною шкірою. Паркет і настінні розписи в цілому домі виконали майстри, виписані Борецьким з Варшави.
У одному з салонів були меблі, вкриті темно- зеленим шовком, і дві шафи - одна оздоблена перлами, інша - бронзою. У другому салоні стояли меблі в стилі Луї Філіпа, сіро- блакитного шовку із золотими візерунками. Біля стіни, що відділяла їдальню від салону, був столик, на якому стояли срібні вази, вкриті пястівськими, дравньоримськими і давньогрецькими монетами, золотими дукатами і талярами.
У колекціях вілли було багато картин зі збірки Адольфа Мостовського, які, головним чином, представляли тогочасних польських художників. У одному з салонів на підставці з чорного мармуру зберігалась бронзова статуя короля Яна III Собеського на коні з шаблею в руці. Мала в висоту близько метра».
Звісно, навряд чи райгородські бухгалтери переховують в своїх сейфах срібні вази
Мазаракі, а тим більше бронзову статую, але, можливо, вціліли хоча б паркети і дубові панелі на стінах...
Не менш вишуканим за віллу були парк і сад, які вважались одними з найкращих в Україні. Октавія Мазаракі плекала тут такі екзоти, як пальми, ананаси, апельсинові та лимонні дерева. Крім того, тут зрощували багато видів субтропічних рослин і троянд, у парку до революції ще стояли руїни старого замку, в якому знаний зі своїх збройних сутичок з сусідами Захарія Ярошинський пошлюбив Маріанну Щеньовську. Попри всі наші пошуки, знайти древні стіни й башти не вдалось. Тому, зробивши на останок фото стаєнь, що навпроти вілли, ми подались на нічліг до Бердичева,
«Це той Житомир, що біля Бердичева»?
Донедавна переночувати в БЕРДИЧЕВІ можна було в двох готелях, але днями один з них («Дружба») було закрито на тривалий ремонт, тож залишився «Кармеліт». Він стоїть на вулиці Леніна, 20 (тел. (04143) 20-190).
Двомісний номер без сніданка, з цілодобовою гарячою водою обійдеться в 220 гривень. Є парковка (10 гривень).