На головнуЗворотній зв'язок English version Розміщення реклами

Історія міста Житомир

Пам'ятки культури

Архітектура

Сьогодення міста

Фото Житомира

Музеї

Сайт знаходиться в стадії наповнення

Пошук по сайту:   

Інформер
Погода в Житомирі
RSS
Новини Житомира
Чи реально перетворити хобі на бізнес?
Досить великий відсоток людей мають хобі, причому це можуть бути як банальне збирання марок і вишивка картин та одягу так і більш екзотичні варіанти, як то розведення тропічних плазунів і рибок чи ...

Доставка цветов Житомир – комфортный сервис от Roza24.com.ua
Специализированный салон доставки цветов в Житомире обеспечивает комплексный подход на базе удобной онлайн-площадки. Соответственно, более нет нужды куда-либо ехать и тратить ценное время на поиски.

Подобова оренда квартир у Львові
Багато хто з нас рано чи пізно стикається з необхідністю пошуку житла для ночівлі. Причин тому може бути маса. Раніше альтернативи готелям не існувало. В даний час великим попитом користується ...

Що смачніше: риба гарячого чи холодного копчення?
Неймовірний аромат, чудовий смак та, звичайно, поживність – це найголовніші переваги такої страви. Серед гурманів популярною є риба гарячого копчення, котра має велику соковитість та м’якість.

Українська мова в надійних руках Лепетуна
Трохи менше 4 років тому розпочалася реалізація проекту «Мова – ДНК нації», який було засновано Наталею Клименко та Павлом Мельником-Крисаченком. Все почалося з ініціативи пані Наталі робити дописи у ...

Реклама
Новини партнерів

Логин:  
Пароль:  
Регистрация
Забыли пароль?
Місто
Випадкове фото

Ваше місце розташування на сайті:

Запрошуємо у Житомир » Історія районів Житомирської області » Історія Черняхівського району » Радянський період на теренах Черняхівського району.

Шановні гості сайту, якщо Вам відомі якісь цікаві факти з життя міста чи Ви маєте власні фото Житомира і бажаєте поділитися ними з іншими, тоді надсилайте ваші матеріали та побажання за адресою admin@city.zt.ua


Радянський період на теренах Черняхівського району.
5 серпня 2009
 (голосів: 6)
РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД (1918 - 1994 РР.)
НА ТЕРЕНАХ ЧЕРНЯХІВСЬКОГО РАЙОНУ.

Відгриміла грозами громадянська війна. В непростих умовах радянський народ перейшов и: мирного соціалістичного будівництва. Міжнародне становище Країни Рад залишалося напруженим. Імперіалісти перейшли від воєнної інтервенції до економічної та дипломатичної боротьби, до організації змов і заколотів, шпигунства і диверсії проти молодої Радянської держави.
Не менш складним було і внутрішнє становище. В ході громадянської війни з боку інтервентів та білогвардійської і буржуазної контрреволюції страшної шкоди заподіяно і народному господарству України. Фабрики і заводи не працювали. На залізничних станціях грудилися кладовища паровозів і вагонів. Велика промисловість випускала продукції в сім разів менше ніж П: війни (1913 р.). Занепало і сільське господарство. Близько третини посівних площ, на яких раніше колосились врожаї, заросли бур'яном.
Розруха тяжко позначилась на становищі трудящих. Не вистачало хліба, м'яса, жирів, взуття, одягу та інших найнеобхідніших продуктів і товарів.
Як наслідок усього цього, в країні виникли серйозні труднощі. Селяни почали виступати проти політики воєнного комунізму. Під час громадянської війни вони свідомо здавали продрозверстці всі лишки хліба для потреб оборони, бо розуміли, що без цього перемога неможлива. Але війна закінчилась і селянство хотіло вільно розпоряджатися лишками хліба. Невдоволення селян могло призвести до підриву союзу робітничого класу з селянством.
Матеріальні нестатки викликали невдоволення й серед частини робітників. З квітня 1920 року в зв'язку з демобілізацією Червоної Армії стало зростати безробіття. Колишні бійці ставали на облік на біржах праці, але чекати роботи доводилось місяцями. Рятуючись від безробіття і голоду, робітники йшли на село або займалися кустарним промислом, обмінюючи свої вироби на хліб. Це розпорошувало робітничий клас і послаблювало класову базу диктатури пролетаріату.
Враховуючи ці та ряд інших обставин, 20 березня 1921 року відбувся X з'їзд Комуністичної партії. З'їзд одностайно ухвалив постанову про заміну продрозверстки продподатком. Це був початок переходу від політики воєнного комунізму до нової економічної політики.
Встановлений розмір продовольчого податку селяни знали наперед, він був меншим від продрозверстки. Після сплати продподатку селянин міг вільно розпоряджатися продуктами, які залишилися в нього, навіть продавати на ринку.
Щоб якнайшвидше відбудувати сільське господарство селянам дозволялося здавати землю з оренду, застосовувати найману працю, при умові контролю з боку держави.
Кооперативним об'єднанням і приватним особам дозволялося брати в оренду у держави або відкривати дрібні промислові підприємства. Нова економічна політика, забезпечуючи розвиток продуктивних сил країни в соціалістичному напрямі, була розрахована на встановлення змички між містом і селом, на зміцнення союзу робітничого класу й селянства, на витіснення та ліквідацію капіталістичних елементів, на подолання розрухи, відбудову сільського господарства і розвиток великої промисловості, на створення фундаменту соціалістичної економіки, на перемогу соціалізму. Головними шляхами по виконанню цих завдань були розвиток кооперації, широке розгортання торгівлі, використання матеріальних стимулів та господарського розрахунку.
В організації і підтримці революційних подій того часу, наданні всебічної допомоги повстанцям і радянським військам в боротьбі із зовнішніми та внутрішніми ворогами, бандитизмом вагоме місце займає Житомирщина.
Поряд з цим здійснювались заходи по відбудові народного господарства.
Черняхівщину, яка є невід'ємною частиною поліського краю Житомирщини, також не обійшли буремні події того часу. Як відомо з документів Радянська влада в містечку Черняхів та в населених пунктах була встановлена в січні 1918 року. В цей період на місцях почали створюватись робочі осередки, які мали на меті здійснювати першочергові завдання влади робітників і селян. Земля була споконвічною мрією кожного селянина, бо саме на землі він має працювати і від її віддачі залежало його майбутнє. Тож одним з основних завдань Радянської влади на порядок денний постало питання про перерозподіл поміщицьких земель між безземельними та ма¬лоземельними прошарками населення. Але цим та іншим намірам в той час збутись не судилось.
В лютому 1918 року за покликанням Центральної Ради на Україну вступили австро-німецькі інтервенти. На захопленій території вони встановили жорсткий окупаційний режим. З того часу і до середини 1920 року Житомирщина, в тому числі і Черняхівщина були охоплені ареною боротьби за владу рад. Зазнавши невдач і поразки, німецькі війська в кінці літа 1918 року втекли з України. З листопада і до травня 1919 року наш край неодноразово захоплювали петлюрівські війська, вдавались до жорстоких вчинків щодо активних борців за Радянську владу. А коли їх було розгромлено, то на Україну кинула свої війська буржуазно-поміщицька Польща. Місцеві жителі, які були свідками подій того часу, розповідали, що єдиного фронту як такого, не було. Окремі озброєні угрупування з'являлися в населених пунктах з різних напрямків, часто ситуація мінялася по кілька разів на добу. Встановлюючи свої порядки, вони забирали в людей продукти харчування, фураж для коней та коней з возами.
Петлюрівці, наприклад, силоміць забирали здорових чоловіків і заставляли вливатися в їх ряди та чинити збройний опір радянським військам. Не кращим способом вели себе і польські окупанти. Для вивезення награбованого вони забирали в людей коней з возами та ще і їздових. Такі вчинки викликали обурення в селах, через що вони шукали приводи аби уникнути такої сваволі. І це їм часто вдавалося. Перше півріччя 1920 року стало завершальним в розгромі внутрішньої контрреволюції та зовнішніх окупантів.
Трудящі Черняхівщини приступили до втілення в життя заходів передбачених Радянською владою. Для вирішення земельних питань на місцях створювалися комітети незаможних селян. В переважній більшості сіл, які входять до Черняхівського району, комнезами були створені в 1920 році. Посилювався рух по організації партійних та комсомольських осередків, інших органів влади на місцях. Більш сприятливі умови для піднесення сільського господарства створювала нова економічна політика.
Країну потрібно було забезпечити хлібом. Тому увага керівних органів спрямовувалась на підвищення культури господарювання селян-одноосібників. їх переконували застосовувати нові методи землеробства, засівати поля сортовим насінням. Поряд з цим надавали насіннєву позику та можливість в придбанні сільськогосподарського реманенту. При обробітку землі, посівів зернових, посадці картоплі, догляді за ними та збиранні врожаю селяни відчували значні труднощі із-за недостатньої кількості робочої сили та реманенту. Такий стан став поштовхом до створення колективного господарювання. Почали засновуватись товариства по спільному обробітку земель (ТСОЗи), сільськогосподарські артілі. Перші ТСОЗи були організовані в селах: Іванків - 1921 р., Андріївка - 1922 р., Забріддя - 1918 р.; сільгоспартілі в селах: Бежів - 1922 р., Вільськ - 1923 р., Дівочки - 1924 р. В селах Ксаверівка та Сліпчиці в 1922 р. утворилися комуни, в 1927 р. комуна організувалася в селі Вишпіль. В 1921 р. в селі Осники створюється державний племрозподільник, перетворений пізніше на агробазу. Тут розводили корів червоно-білої породи та свиней білої англійської породи.
Все, що створювалось з приходом Радянської влади, вимагало посилення уваги до підготовки кадрів, ліквідації неписемності, серед населення, піднесення його культурного рівня. Щоб трудящі стали активними будівниками нового життя, треба було навчити їх читати, писати, лічити. Для досягнення поставленої мети на місцях відкривалися школи, хати-читальні, бібліотеки, клуби, курси і пункти для ліквідації неписемності. Нелегкою була ця справа. Не вистачало вчителів, підручників, паперу, чорнила, навіть олівців. Боротьба за оволодіння грамотою велася під лозунгом: «Письменний, навчи неписьменного!». До цієї роботи, окрім вчителів, залучалися активісти Радянської влади на місцях, комуністи і комсомольці, учні старших класів.
В цілому проведена робота дала позитивні наслідки. В 1920 р. на Україні з 26 мільйонів чоловік населення 12,4 мільйона були неписьменні. За роки відбудовного періоду на Україні ліквідували неписемність понад вісім мільйонів чоловік. Наслідки вражаючі, просто треба було ще багато зробити, аби остаточно подолати вікову темряву.
Більші можливості для подальшого розвитку місцевого народного господарства з'явилися з утворенням в березні 1923 року Черняхівського району з центром Черняхів. Керівництво господарським та культурно-освітнім життям здійснювали райком КП(б) України, райвиконком, селищна Рада.
Наступний період характеризувався посиленням організаторської роботи. Потребували удосконалення існуючі методи виробництва, створення нових. Не могли залишатись без змін на краще застарілі форми і методи роботи в сільському господарстві, в організації побуту і культурного дозвілля трудящих. Спрямовуючи зусилля місцевих органів влади, район поступово досягав певних результатів.
В жовтні 1923 р. розпочав роботу райсільбуд, роботою якого керувала рада з 9 чоловік. В 1924 р в с. Осники було організовано машинно-споживче товариство, яке відпускало селянам для користування різний сільгоспінвентар. Певних успіхів досягай комуни, свої здобутки вони демонстрували в Черняхові на сільськогосподарській виставці в 1925 р. В наступному році в райцентрі почало діяти машинне господарство. Тоді ж стала до ладу електростанція, світло якої принесло радість багатьом трудящим. В селах району активізували свою роботу школи. В бібліотеках, хатах-читальнях та клубах молодь та й доросле населення займались в різних гуртках по розучуванню пісень, підготовці невеличких вистав, знайомилися з новинами політичного, господарського та культурного життя.
Минали роки. В країні в непростих умовах здійснювались заходи по створенню важкої індустрії. Такий курс був вироблений на ХІУ з'їзді ВКП (б) в грудні 1925 р. Індустріалізація мала стати основою соціалістичної реорганізації сільського господарства. В розвитку індустрії вже в перші роки соціалістичної реконструкції були досягнуті певні успіхи, а сільське господарство відставало. Насамперед це пояснювалось тим, що велика промисловість базувалась на суспільній, соціалістичній власності на засоби виробництва, а сільське господарство – переважно на приватній, роздробленій власності. На початок 1927 р. воно в основному вичерпало свої можливості дальшого піднесення продуктивності праці. Із-за цього давали мінімум товарної продукції, особливо зерна, що негативно впливало на забезпечення міського населення продуктами харчування, а промисловість – сировиною. В зв'язку з цим XV з'їзд ВКП (б), який відбувся в грудні 1927 р., проголосив курс на колективізацію сільського господарства. Це було найскладніше і найважче завдання після завоювання влади пролетаріатом.
Треба було подолати вікові звички дрібного власника, змінити його психологію, переконати селянина в перевагах явної форми господарювання. Але нелегко було малосвідомому селянинові одразу покінчити з віковою традицією приватної власності і передати в суспільне користування свій наділ землі, свою робочу худобу, свій реманент. Тому доводилося органам виконавчої влади, активістам і пропагандистам із середовища комуністів, комсомольців та людям із передовими поглядами на суспільне життя терпляче роз'яснювати селянам, що врятувати їх від злиднів, неврожаїв, куркульської кабали може тільки колгоспний лад. За наслідками всебічної організаторської роботи в 1928 р. колгоспи були організовані в селах: Вільськ, Осники, Видибор, Дівочки, Сали, Селець, Селянщина, Стирти, Троковичі, Черняхів і ця робота продовжувалася.
Саме на період активної колективізації в районі припали часи голодомору 1932-1933 років. Враховуючи те, що дана тема розкрита в окремому розділі цього видання, я свідомо хотів би її не розкривати. Адже, щоб створити повну уяву того періоду і дати йому належну оцінку, в районі нема достатньо документів, а свідки тих подій практично вимерли.
Висновок можна зробити лише один, - це була велика трагедія для українського народу і жителів Черняхівщини зокрема.
Трагічні строчки життя наших людей, особливо сільського населення не зупинили переможної ходи в справі соціалістичної перебудови народного господарства. Бурхливими темпами у роки першої п'ятирічки розвивалась соціалістична індустріалізація. На неосяжних просторах Країни Рад споруджувались нові заводи, фабрики, шахти і рудники. Головна увага зверталася на розвиток чорної металургії, машинобудування, вуглевидобування, енергетики. На кінець 1932 року на Україні було збудовано 400 нових промислових підприємств і реконструйовано багато старих фабрик і заводів.
Почав випускати свою продукцію Харківський тракторний завод, дав промисловий струм перший генератор Дніпрогесу, ударними темпами зводились доменні печі на заводах "Азовсталь", "Запоріжсталь" і "Криворіжсталь", будувались шахти Донбасу.
Успіхи індустріалізації країни стали передумовою до посилення організаційно-господарського зміцнення колгоспів. Необхідно було продовжувати роботу по залученню одноосібників до вже існуючих колгоспів, вміло організовувати працю, здійснити відрядну оплату і розподіл грошових та натуральних доходів по трудоднях, зміцнювати дисципліну і забезпечити колгоспи кваліфікованими кадрами.
В цьому напрямку була зосереджена робота райкому партії, райвиконкому, селищної та сільських Рад, сільських активістів. Форми і методи роботи, які при цьому використовувались, були різні. Знання, яких вимагало життя, кращий досвід, уміння і навички здобувалися шляхом навчання в організованих сільськогосподарських, природничих та політичних гуртках, участі в семінарах, різних нарадах тощо.
Значну допомогу в забезпеченні сільськогосподарською технікою надавала створена в Черняхові МТС, першим директором якої був Каллер К.І., колишній директор Ксаверівської комуни. При МТС в 1935 р. відкрилась професійно-технічна школа по підготовці механізаторських кадрів. Для підготовки спеціалістів вищої кваліфікації протягом 1930-1933 рр. в райцентрі діяв робітфак Житомирського інституту народної освіти і зробив два випуски. В такому руслі здійснювались і інші заходи, спрямовані на піднесення культурно-освітнього та фахового рівня трудящих.
Широкі перспективи по розвитку економіки і культури відкрив другий п'ятирічний план на 1933-1937 рр. На той час ще відставали від загальних темпів розвитку народного господарства вирішальні галузі важкої індустрії, зокрема, вугільна промисловість, чорна металургія, а також залізничний транспорт. У країні діяла карткова система на продовольчі товари. Не вистачало взуття й одягу, житла і гуртожитків.
Здійснюючи роз'яснювальну і організаторську роботу в трудових колективах, серед комсомольців і молоді, про необхідність якнайшвидшого виконання визначених завдань, партійні і комсомольські комітети, органи радянської влади та керівники всіх структурних підрозділів господарств зосереджували увагу працюючих на удосконаленні існуючих і пошук нових форм і методів роботи.
Набирає розмаху бригадний спосіб організації праці, опанування знаннями і навичками по освоєнню нової техніки, з'являються паростки соціалістичного змагання між ланками, бригадами, трудовими колективами за успішне виконання доведених завдань. Сумління і напружена праця радянських людей щоденно, щомісячно, щоквартально приносили нові успіхи. Наприклад, у 1934 р. вперше за багато років, металурги України достроково виконали річну програму, Донбас дав 60 мільйонів тонн вугілля і виконав річний план. Більше ста тракторів щоденно випускав Харківський тракторний завод. Як наслідок суттєву допомогу в забезпеченні сільськогосподарського технікою та знаряддями дедалі більше одержували колгоспи.
Примітивні знаряддя праці, які нещодавно були на озброєнні хлібороба поступово замінювалися плугами, станками, сінокосарками, молотарками. На зміну коню прийшов трактор.
На кінець другої п'ятирічки Країна Рад досягла ще більших здобутків. Промислова продукція, що її випускала Радянська Україна в 1937 році, дорівнювала всій промисловості царської Росії 1913 року. Республіка займала четверте місце в світі по видобутку вугілля. По виплавці чавуну, випереджала Англію, Францію і зайняла третє місце в світі. Дали про себе знати найбільші за потужністю Краматорський завод великого машинобудування, Харківський турбогенераторний завод та Київський завод верстатів-автоматів і багато інших.
У 1937 році в УРСР налічувалось 28,2 тисяч колгоспів, які об'єднували 96,1 % селянських дворів, на ланах республіки працювало 83,9 тисячі тракторів, 27,6 тисячі комбайнів та багато іншої техніки.
Соціалістичні перетворення внесли істотні зміни в життя народу, в його добробут і культуру. Здійснено заходи по ліквідації неписьменності, перехід до обов'язкової початкової освіти для всіх дітей, а далі - до загальної семирічної освіти, потім-до середньої школи. У 1937-1938 навчальному році 22,5 тис. шкіл гостинно відчинили двері перед 5 мільйонами 400 тисячами дітей. Було проявлено турботу і про працюючу молодь. Для здобуття необхідної освіти без відриву від виробництва в 1936-1937 навчальному році в таких школах навчалось близько 91 тисячі чоловік. 110 тисяч молодих спеціалістів з вищою освітою протягом перших двох п'ятирічок прийшли на фабрики і заводи, у навчальні заклади і наукові установи.
На кінець другої п'ятирічки соціалізм в СРСР в основному було побудовано. Великі соціалістичні перетворення, що відбулися, були законодавчо закріплені в новій Радянській Конституції, прийнятій в грудні 1936 р.
Конституція Радянської України була прийнята 30 січня 1937 р. Надзвичайним XIV Всеукраїнським з'їздом Рад. Все йшло гаразд, в країні було ліквідовано експлуататорські класи і причин для занепокоєння, здавалося б, не було. Але Й.В.Сталін висунув на березневому Пленумі ЦКВП(б) в 1937 р. тезу про загострення класової боротьби по мірі подальших успіхів у побудові соціалізму.
Це стало причиною масових репресій. Багатьох чесних, відданих партії і народу людей було арештовано, безпідставно засуджено і розстріляно або вислано в табори. Серед репресованих чимало високопоставлених керівників, службовців, військовослужбовців начальницького складу, дбайливих хліборобів.
За різними джерелами в Черняхівському районі в 1937 році репресовано 430 чоловік, в тому числі: в с. Вільськ - 34 чол., с. Забріддя - 37 чол., с. Новопіль - 46 чол., с. Селець - 26 чол., с. Троковичі - 55 чол., більшість з яких посмертно реабілітовані.
Звичайно, культ особи Сталіна завдав серйозної шкоди, але це не спинило розвитку радянського суспільства.
За роки другої п'ятирічки та наступні передвоєнні роки разючі зміни відбулися і в Черняхівському районі. До ладу стали сирзавод, державний млин, харчовий і промисловий комбінати, відкрито майстерні побутового обслуговування.
Для обробітку земель, організації посівної кампанії, догляду та збирання врожаю колгоспи станом на 1 січня 1941 року мали можливість використати 120 тракторів, 1296 сівалок, 333 жатки, 58 молотилок, 227 сінокосарок, 170 кінних та 56 тракторних грабель та інше сільськогосподарське знаряддя.
Трудовий соціалізм, масове намагання наслідувати відомих на той час передовиків виробництва: трактористки Паші Ангеліної, ланкової по вирощуванню цукрових буряків Марії Демченко, шахтаря Олексія Стаханова та багатьох інших, принесли успіх і трудівникам нашого району.
Зросла врожайність зернових. В 1939 році з кожного гектара було зібрано по 10 центнерів проти 7 центнерів зернових в 1938 р. А окремі ланки, включившись в соціалістичні змагання, досягай значно кращих результатів. Місцева газета "Червоне Полісся" 7 листопада 1939 р. писала: "Стахановці колгоспів збирають такий врожай, якого ще ніколи не знали поліські землі. Так, ланка М.Конончука із колгоспу ім. Чапаєва Черняхівського району зібрала по 36 центнерів озимої пшениці з гектара. Ланка Грицькович з цього ж колгоспу зібрала по 33 центнери ячменю, а ланка О. Рабощука - по 33 центнера вівса з гектара. Ланка Г. І. Дідківської з Кисилівського колгоспу за останні два роки в середньому збирає по 24,75 центнера льоноволокна з гектара. Цього ж року вона зібрала по 27 центнерів, виконавши державний план здачі льоноволокна з усієї ділянки за цілий колгосп." Знатна ланкова Заглада Н. Г. із Високівського колгоспу ім. 1-го Травня, ім'я якої відоме далеко за межами району і області, в 1939 році встановила світовий рекорд по врожайності льону, зібравши з кожного гектара по 33,09 центнера льоноволокна. В 1940 р. Н. Г. Заглада виростила два врожаї льону. В цьому році значно вищий врожай зібрали господарства району. Так, колгосп "Ударник" с. Новопіль одержав по 12,92 центнера зернобобових з гектара, колгосп ім. Шевченка с. Велика Горбаша зібрав по 166 центнерів картоплі.
Високі врожаї стали можливими завдяки сумлінній та невтомній праці бригадирів, ланкових, працівників ферм та рядових членів колгоспів. Готуючи поля під посів, вони своєчасно заготовляли органічні добрива і вносили в ґрунт під час оранки та обробітку і догляду за посівами і посадкою сільськогосподарських культур. Особлива увага приділялась льонарству та хмелярству. Часто ланкові із своїми працівниками заготовляли місцеві добрива шляхом подвірного обходу і об'їзду. В такий спосіб збирали попіл, курячий посад, гній і фекалії, у відповідних пропорціях готували їх і вносили під відповідні культури. Переважала при цьому ручна праця. Кращі за здобутими наслідками виходили переможцями, за що їх оточували пошаною, відзначали державними нагородами, багато із них ставали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві і одержували цінні подарунки.
В 1940 р. ланкова Кисилівського колгоспу, перший кавалер ордена Леніна, Дідківська Г. І. виростила по 26,4 центнера жита на кожному з 6,75 гектара. Стахановець із Некрашівського колгоспу ім. Шевченка Коханчук Григорій зібрав по 40 центнерів ячменю із площ 2 гектарів. Ланкова Стиртянського колгоспу Шлапак С. А., яка в 1938 р. була нагороджена орденом "Знак пошани", виростила по 30 центнерів льоноволокна з гектара. По 19,82 центнера з гектара хмелю зібрала ланкова колгоспу ім.Шевченка с.Клітище Назарова Ольга з площі 2,8 гектара. По 15-16 центнерів з гектара хмелю одержали ланкова Черняхівського колгоспу ім. Леніна Мовчан Н. І. та ланкова колгоспу ім. 5-річчя Жовтня із с. Ксаверівка Климчук М. С.
Швидкими темпами йшов розвиток тваринництва. Розширювались існуючі і будувались нові фермерські приміщення, кормоцехи та конюшні. Завдяки цьому кожен із 65 колгоспів району мав ферму великої рогатої худоби, свиней, овець, а 55 колгоспів мали птахоферми. В усіх господарствах зростали надої молока, прирости живої ваги свиней, настриг вовни.
В колгоспі ім. 5-річчя Жовтня с.Ксаверівка в 1940 р. надої молока сягали до трьох тисяч літрів від корови. Старанно працювали доглядачі худоби, кращі з них Цимбалюк Ніна та Токарева Марія мали честь побувати на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства в м. Москві.
Добрих результатів досягла свинарка Черняхівського колгоспу ім. Ворошилова Мельничук Єва. Вона одержала від свиноматки по 19,8 поросят, по району їх було вирощено по 8,8 голів.
Складовою частиною тодішніх господарств було бджільництво. Поряд з орними землями значні площі займали луки, сінокоси, то ж бджоли мали великі можливості для медоносів. В Корчівському колгоспі ім. Шевченка на пасіці нараховувалось 120 бджолосімей, в 1940 р. кожна сім'я дала по 22 кілограма меду.
Досягнуті здобутки в сільськогосподарському виробництві дали можливість поліпшити матеріальне становище колгоспників. Оплата їх праці здійснювалась шляхом нарахування на зароблений трудодень зерна та грошей. Окремі господарства могли видавати на трудодні і іншу вироблену продукцію.
Наприклад, трудівники колгоспу "Ударник" с. Новопіль в 1940 р. одержали на трудодень по 3,05 кілограма зерна, в колгоспі ім.Чкалова с. Андріївка грошовий еквівалент одного трудодня складав 2 крб. 10 копійок. Взагалі колгоспники одержували на зароблений трудодень по 3 кілограма зернових і по 1,8 крб. грішми.
Про поступове поліпшення життя трудящих району свідчить і те, що станом на 1 січня 1941 року вкладниками районної ощадкаси було 2528 чоловік із сумою вкладів 645 тис. крб.
В районі працювало 46 шкіл, в яких навчалися 9720 дітей. До послуг дорослого населення та молоді свої можливості відкривали 65 клубів, стільки ж бібліотек. В 500 оселях звучали радіотрансляційні репродуктори, в користуванні трудящих було 40 радіоприймачів. Кінопересувки перейшли на демонтування замість німих звукових фільмів. Торгівельне обслуговування населення забезпечували 67 крамниць і магазинів.
Широкого розмаху набув у передвоєнні роки фізкультурний рух. Крім участі у різних спортивних змаганнях, молодь безпосередньо допомагала будувати стрілецькі тири, стадіони, спортивні майданчики, готувалась до здачі норм на значок "Готовий до праці і оборони".
Це був період небаченого раніше трудового і морального підйому, патріотизму та інтернаціоналізму, гордості за свою Батьківщину. Люди жили спільними помислами, в товариських взаєминах вирішували назрілі проблеми, загальними зусиллями боролися із антисанітарією, влаштовували благоустрій в місцях відпочинку.
Накресленим заходам по виконанню завдань на наступні роки третьої п'ятирічки щодо нарощування темпів і обсягів промислового та сільськогосподарського виробництва, підвищення добробуту трудящих збутись в той час не судилося.
Війна перервала натхненну працю радянських людей. Від Баренцового до Чорного моря завирувала небачена за розмірами битва з німецько-фашистськими полчищами.
29 грудня 1944 року район був звільнений від німецько-фашистських загарбників. Зі сльозами радості на очах трудящі району зустрічали своїх визволителів. Криваві розправи над мирним населенням, знущання, насильство і поневіряння, яких зазнали багато сімей під час німецької окупації, відійшли в минуле. Німими свідками злодіянь гітлерівських вояк залишились зруйновані або спалені при їх відступі споруди і обладнання підприємств, колгоспів, приміщення установ освіти і культури.
Вирішальним для розгортання відбудовчих робіт постало оперативне відновлення діяльності партійних, радянських, господарських, комсомольських і інших органів. З цією метою в район прибув з евакуації перший секретар райкому Компартії України Паньков М. П. Під його безпосереднім керівництвом була сформована нова влада району. Районну Раду очолив Слобожан, на посаду керівника районного земельного відділу призначено Сидорчука, директором МТС – Зербовського, начальником НКВС – Дудіна, начальником міліції – Максимова О. І., військовим комісаром – Арестоурова, редактором районної газети "Колгоспник Черняхівщини" – Волошина.
Органи районної влади приступили до розробки невідкладних завдань і мобілізації всіх можливих ресурсів до успішного їх виконання. В березні 1944 р. було укладено і надруковано договір про соціалістичне змагання між Черняхівським і Володар-Волинськими районами. В ньому черняхівці зобов'язувались протягом 1944 року побудувати в кожному колгоспі конюшню, корівник, свинарник і інші приміщення, відновити біля двохсот гектарів хмелеплантацій. При цьому кожен колгосп повинен був придбати для відтворення тваринництва необхідну кількість великої рогатої худоби, свиней, коней і іншого поголів'я; одержати врожай з гектара: озимої пшениці - 12, жита - 10, ячменю - 9, вівса - 8, гороху - 10, проса - 8, гречки - 5, хмелю - ~. картоплі - 150 центнерів.
Це було непросте завдання. Продовжувалась війна, переважна більшість дорослого працездатного населення чоловічої статі із зброєю в руках громила ворога. Не вистачало тяглової сили. Тракторів і іншої сільськогосподарської техніки не було. Труднощі виникли із забезпеченням насіння зернових, картоплі, майже не було насіння технічних культур, зокрема льону та коксогизу.
В цих умовах основний тягар ліг на плечі жінок, молоді та людей похилого віку. Люди розуміли, що обсяг робіт, який їм належить обов'язково виконати, вирощена продукція потрібна для фронту, для перемоги над ворогом.
Приступивши до виконання зазначених вище завдань, трудівники полів і ферм використовували все можливе для їх успішного завершення. Домінувала ручна праця. Для посіву зернових та посадки картоплі використовували в якості тяглової сили корів. Підвищенню темпів і прискоренню строків виконання тієї чи іншої роботи сприяло розгорнуте соціалістичне змагання між господарствами, бригадами, ланками, окремими трудівниками полів і ферм.
По-скільки на території району проходили в 1943 році жорстокі, кровопролитні бої, то на полях багатьох сіл залишалося чимало боєприпасів, мін і снарядів. їх виявленням і знешкодження займалося районне товариство ТСОАВІАХІМ, очолюване уродженкою Черняхова, жінкою-фронтовичкою Мельничук Оленою Василівною.
Таким чином створювались безпечні умови для проведення на полях сільськогосподарських робіт.
Але не обійшлося і без прикрощів. В окремих селах, особливо в с.Троковичі, діти знаходили міни або снаряди і, при спробі розібрати їх, зазнавали смертельних уражень чи каліцтва.
Успішна підготовча робота забезпечила посів ярих зернових в переважній більшості колгоспів. Лише в окремих селах: Вишполі, Ворові, Клітище, Стирти план сівби станом на 5 червня 1944 року був виконаний тільки на 37-55 %.
Тяжко приходилось і на жнивах. Основним знаряддям залишалася коса. І знову жіночі руки. На прибиранні скошеного, в'язанні снопів та складанні півкопи працювали дівчата, жінки.
В такий спосіб проводилась і інші види робіт. Часто свій внесок в загальну справу вносили учні шкіл.
Минав час, на порядок денний поставали інші питання. Прискорювались роботи по відновленню МТС, на їх базі необхідно було забезпечити підготовку 80 трактористок, ЗО рахівників, 50 садоводів.
Для надання медичної допомоги населенню відремонтовано і введено в дію районну лікарню, в с.Високе відкрито нову лікарню на 10 ліжок.
В полі зору керівників району залишались школи, клуби і бібліотеки. По-скільки навчання дітей не можна відкладати на тривалий час, то їх садили за парти через невеликий проміжок часу після звільнення населених пунктів від фашистської навали.
Труднішою для вирішення була проблема сільських клубів, зокрема там, де не було необхідних приміщень. Але це не стало перешкодою для організації можливого дозвілля молоді. В зимовий час юнаки та дівчата збиралися, як тоді говорили, на кутках. Вони брали участь в різних іграх, співали пісень, обговорювали прочитані книжки, ділилися новинами.
Значно ширші можливості відкривалися для молоді з приходом весни і настанням тепла. Необмеженим був простір для місць. Кожна вулиця або кілька суміжних облюбовували місця під похилими деревами із широкими кронами, які росли уздовж доріг. Тут вони у вечірній час влаштовували запальні танці, тут вони співали пісень, мелодії і звуки яких було чути на краю села. Звідси юнаки і дівчата водили хороводи.
З наближенням перемоги у Великій Вітчизняній війні в серцях і помислах людей з'являлося дедалі більше впевненості в завтрашньому дні.
Війна з фашистською Німеччиною перемогою завершилась 9 травня 1945 року. Після неймовірного напруження воєнних років наш народ полегшено зітхнув. Він перейшов до мирної творчої праці, щоб відбудувати зруйновані міста і села, заводи і фабрики, щоб знову заквітували безмежні простори рідної країни.
В свої сім'ї поверталися вчорашні фронтовики - батьки, чоловіки, брати і сестри. Поверталися, щоб ростити і виховувати дітей, стати опорою для жінок, щоб замінити їх на тяжких ділянках робіт. Допомога потрібна була для тих обездолених жінок, чоловіки яких не повернулися з війни.
Післявоєнні завдання відбудови і розвитку народного господарства були визначені у плані четвертої п'ятирічки (1946-1950 рр.), прийнятому Верховною Радою СРСР у березні 1946 р. Основне завдання полягало в тому, щоб відбудувати потерпілі райони країни, відновити довоєнний рівень промисловості, сільського господарства і потім значно перевершити цей рівень.
В Україні передбачалось підняти з руїн і попелу міста і села, відродити в першу чергу Донбас, Кривбас, Дніпрогес, металургійні і машинобудівні гіганти індустрії. Слід було перевести економіку на мирні рейки, знайти ресурси для господарського і культурного будівництва, нагодувати і одягти мільйони людей, потурбуватись про їх житлово-побутові умови.
Цим завданням підпорядковувалась вся організаційно-масова робота партійних, радянських і господарських органів на всіх рівнях. Активну допомогу надавали комсомольські організації, члени яких завжди були на передових рубежах в боротьбі за утвердження нових принципів і устоїв в житті радянського народу.
Нові завдання вимагали додаткових зусиль і від керівників району. За їх ініціативою і наполегливістю зміцнювалась матеріально-технічна база і нарощувався випуск продукції підприємствами та організаціями райцентру. Посилювалась увага до колгоспів, до удосконалення структури посівних площ та зміцнення галузі тваринництва. Через курси і семінари здобували нові знання і досвід бригадири, ланкові, працівники ферм, які з часом використовували в практичні роботі.
Притік робочої сили, зміцнення галузі конярства, придбання необхідного сільськогосподарського знаряддя дозволили значно якісніше і в стислі строки проводити комплекс сільськогосподарських робіт весною, влітку та восени при збиранні врожаю. Все це в кінцевому наслідку сприяло успішному виконанню колгоспами і районом в цілому державних планів хлібозаготівель.
За підсумками господарювання протягом четвертої п'ятирічки (1946-1950 рр.) район домігся наступних результатів:

1. По врожайності з одного гектара:

1946 р., га 1950 р., га
жито 5,5 9,5
пшениця озима 4,0 10,5
овес 6,7 7,2
Валовий збір зернобобових збільшився за 5 років на 3,2 центнера з кожного гектара.
2. Механізація сільського господарства:

1946 р., шт. 1950 р., шт.
Тракторів 31 127
Комбайнів 0 13
Складних молотарок МК-1100 29 42
Жаток 17 144

З. Тваринництво:

Поголів'я великої рогатої худоби збільшилось на 7128 голів (в т.ч. корів на 1687 голів), свиней на 8316 голів, овець на 4681 голову, птиць на 23191 голову.

4.Будівництво:

За 5 років побудовано 286 тваринницьких і 144 господарських приміщень. Трудящі району за цей період побудували 569 житлових будинків. До ладу стали 8 електростанцій на підприємствах та 4 - в колгоспах.

5. Освіта і культура:

1946 р. 1950 р.
Функціонувало шкіл:
- середніх 1 1
- семирічок 10 18
- початкових 29 22
Навчалося учнів 6653 8920
Працювало вчителів 222 348
Функціонувало:
- сільських клубів 19 30
- бібліотек 3 36
Фонд шкільних бібліотек за цей час збільшився на 10 тис. книг, колгоспних і сільських бібліотек - на 8 тис. книг.
Потяг до книг був особливий. Людей, зокрема молодь, цікавила література про бойові та трудові подвиги радянського народу, про життя і взаємовідносини між юнаками та дівчатами, про різні професії, кращих людей і ті. Додаткову інформацію, що розширювала кругозір і можливість осмислення перебігу подій, що відбувалися в минулому і на сучасному етапі, надавав перегляд кінофільмів, що демонстрували кінопересувки.
Люди працювали важко. Орали кіньми, сіяли часто кінним сівалками, решту - вручну. Жнива розпочинались косовицею ланів груповим методом. Косарі в складі 7-10 чоловік займали відповідну площу і один за одним клали покоси. По-скільки косили під стінку, то потрібно було підбирати скошене, щоб міг косити наступний косар. Отже, і підбирачу було важко.
Нелегко проходило в'язання снопів, складання їх у півкопи та скиртування за допомогою кінного транспорту. Молотарками колгоспники забезпечувала МТС. Але і при цьому потрібні були люди та ще й підготовлені.
Дуже часто бувало так, що протягом світлового дня люди не встигали заскирдувати відповідну площу. Тоді по проханню бригадирів або ланкових молодь виходила для виконання цієї роботи в нічну зміну. В сприятливу погоду в нічну зміну працювали і молотарки. Роботу виконували, але і про дозвілля не забували.
Нові горизонти зростання передбачалося здобути протягом 1951-1955 рр. Практично завдання п'ятирічки зводилося до подальшого зосередження технічних і фінансово-економічних ресурсів країни для підвищення рівня промислового виробництва, одержання більшої кількості сільськогосподарської продукції, піднесення добробуту і культури трудящих.
В серпні 1951 р. першим секретарем райкому Компартії України було обрано Докіля Петра Гнатовича, депутата Верховної Ради УРСР Завдання п'ятирічного плану стосувалися і нашого району. Дрібні господарства не мали тих можливостей, які б забезпечили швидкий рух вперед. На порядок денний життя поставлено питання про організаційне зміцнення колгоспів.
Із 59 малопотужних колгоспів шляхом укрупнення було створено тільки 23 широкогалузевих господарств. Багато із них зміцнено досвідченими керівниками. Забрідський колгосп, наприклад, очолив голова райвиконкому Титаренко Олександр Євпантійович, Троковицький – вчений агроном Легенчук Олександр Трохимович, Андріївський – Ковальчук Степан Іванович, Окілківський – Голобенко Василь Олексійович, Селянщинський – Фант Микола Олександрович, Вільський – Котенко Іван Семенович, Щербинській – Кравчук Василь Макарович.
Вище вказані керівники виправдали виявлену їм довіру. Вони зуміли так організувати і провести роботу, результатами якої залишилися задоволені не тільки керівництво району, а й прості колгоспники.
За наслідками господарювання район систематично займав призові місця в області. В 1955 р. ряд господарств, окремих керівників, бригадирів і ланкових стали учасниками Всесоюзної виставки досягнень народного господарства. Дипломом другого ступеню нагороджено колгосп ім. Сталіна с. Велика Горбаша, голови колгоспів ім. Сталіна Євпака В. М. та Черняхівського колгоспу ім. Ворошилова Слободенюка Г. Ф., відзначено великими срібними медалями і цінними подарунками. Ланкова колгоспу ім. 1-го Травня Заглада Н. Г. відзначена великою золотою медаллю і премійовано легковим автомобілем "Победа". Бригадир Великогорбашівського колгоспу Охмак М. Я. одержав малу золоту медаль, його премійовано мотоциклом.
Всього з 1955 р. було відзначено урядовими нагородами 28 передовиків сільського господарства. Доходи колгоспів в цьому році склали 27093100 карбованців.
За десять років, що минули після закінчення Великої Вітчизняної війни, в країні, в житті радянського народу відбулося чимало позитивних змін.
По мірі загоювання рак, нанесених війною, значно швидкими темпами розвивалося народне господарство. Відбулися зміни і в політичному житті країни. Вжито заходів до подолання культу особи И.В.Сталіна та його негативних наслідків. Значно знизився податковий тягар на селянина. В держави з'явилися певні можливості для надання допомоги дрібним містам і селищам міського типу, завдяки чому в райцентрі було збудовано приміщення державного банку, побутового комбінату, харчосмакової фабрики, філії швейного об'єднання "Полісянка", меліоративної станції (пізніше ПМК-161), районного вузла зв'язку, районного кінотеатру.
На кінець війни в смт.Черняхів було лише одне невелике двоповерхове приміщення. Це пошта. В 1960 р. і наступних роках поверхові будівлі з'являються як в центрі, так і на окраїнах селища. Окрасою райцентру стали приміщення райкому партії, районного виконавчого комітету, середньої школи, районного будинку культури, райспоживспілки, райунівермагу та гастроному. Вперше за роки Радянської влади розпочалося будівництво житла за державні кошти. Поряд з цим чільне місце зайняло спорудження відомчих житлових будинків, які найбільше здобули працівники комбінату хлібопродуктів, ПМК-161, "Міжкологспбуду", "Міжколгоспшляхбуду" і інших підприємств та організацій. Значно розширив свої межі Черняхів за рахунок індивідуального будівництва. Добротні будинки, нові вулиці, окремі житлові масиви милують проїзжих з різних напрямків.
За післявоєнний період докорінно змінився на краще облік населених пунктів району, особливо тих, де розташовані центральні садиби колгоспників чи радгоспників. Майже всюди були збудовані адміністративні приміщення, установи освіти, культури і охорони здоров'я. Для занять фізкультурою і спортом закуплено і обладнано зовнішні майданчики із легкоатлетичними, гімнастичними та ігровими секторами.
Створено належні умови для утримання і догляду тваринницьких приміщень, збудовано або реконструйовано ремонтні майстерні та автотракторні парки.
Практично побудовано заново або перебудовано існуючі житлові будинки за сучасними . технологіями в більшості сіл, які в свій час віднесли до неперспективних. Переконатись в цьому можна, побувавши, наприклад, в селах Вільськ, Новопіль, Окілок, Велика Горбаша, Високе, Видибор. Бежів, Троковичі, Жадьки, Селець і ін. Здійсненню своїх намірів і бажань щодо покращення житлово-побутових умов селянам допоміг перехід на грошову оплату праці замість трудоднів, який відбувся в 1966 р.
Багато в районі зроблено по будівництву шляхів з твердим покриттям. Колишня сітка доріг зазнала докорінних змін. Чимало із них в осінньо-весняні періоди були малопридатними для руху транспорту і пішоходів. Після реконструкції існуючих та будівництва нових трудящі району одержали добротні шляхи сполучення, зокрема: Черняхів-Потіївка, Черняхів-Головино-Сліпчиці, Черняхів-Клітище-Новопіль-Окілок-Івановичі, Черняхів-Мала Горбаша-Зороків-Вільськ, Черняхів-Високе-Забріддя, Черняхів-Троковичі-Некраші-Городище.
Значний вклад в цю справу внесли Черняхівська ШЕУ-633, районна ремонтно-будівельна шляхова дільниця "Міжколгспшляхбуд". Саме за допомогою останньої поліпшились сільські дороги та під'їзд до ферм і автотракторних парків.
Все зроблене дало можливість вирішити питання автобусного сполучення районного і обласного центрів практично з усіма населеними пунктами району.
Значно оперативніше розв'язувалися проблеми торгівельного, медичного і побутового обслуговування трудівників села, а також надання послуг і допомоги місцевим господарствам з боку райсільгосптехніки, райсільгоспхімії, будівельних організацій і т. і.
Поряд з господарськими вирішувались питання суцільної" електрифікації та радіофікації населених пунктів. Ці завдання успішно були завершені протягом 50-х 60-х років. Люди одержали можливість в більших масштабах використовувати холодильники, пральні машини, радіоприймачі і телевізори та інші електроприлади.
Мережа торгівлі району на 1987 рік складалась із 117 магазинів і 50 підприємств громадського харчування. їх вистачало для забезпечення трудящих товарами першої необхідності. Проте вони не завжди задовольняли попит на товари складного асортименту. На певних етапах населення відчувало труднощі в забезпеченні ковровими виробами, меблями, холодильниками, кришталем і посудом. Але з часом всі ці проблеми вичерпувались і дефіцит зникав. Гострим було і продовжувало залишатись питання щодо придбання якісного взуття та одягу.
В період радянської доби органами влади вживались заходи до покращення побутового обслуговування населення. З цією метою в районі було створено комплекс приймальних пунктів. Через них жителі сіл мали змогу без особистого виїзду в Черняхів чи Житомир одержати послуги в ремонтах електроприладів, побутової техніки та інших замовлень.
В полі зору радянських органів на всіх етапах соціалістичного будівництва була організація виховної роботи на принципах колективізму радянського патріотизму та пролетарського інтернаціоналізму. Вона здійснювалась через піонерські, комсомольські організації, учнівські колективи в школах, дошкільних та позашкільних установах.
Логічним продовженням виховних заходів серед підростаючого покоління була робота в трудових колективах підприємств, установ, організацій та колгоспів.
Арсенал важелів і чинників для здійснення виховного випливу в людському середовищі нагромадили великі мислителі минулого, класики марксизму-ленінізму, творчі спілки і колективи радянського періоду. Вони покладені в основу створення нових планів і програм, підручників і різних посібників для вищих, середніх, спеціальних закладів, загальноосвітніх шкіл, позашкільних установ.
Окрім заходів, що здійснювались в процесі навчально-виховної роботи, вагоме місце займали свята, фестивалі, конкурси. Досить урочисті відзначення щороку дня 1 Травня, річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, свята Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. В ці дні учнівська молодь, трудові колективи, громадськість з квітами, прапорами, гаслами і транспарантами виходили на площу, приймали участь в демонстраціях, спілкувались між собою і сповнені оптимізму були готові до нових здобутків у виробничій діяльності. Вони з радістю спостерігали за виступами красиво одягнених дітей в художній самодіяльності при проведенні параду жовтенятських військ, військово-патріотичної гри "Зірниця", їх участі в різних конкурсах. Життєвого гарту учнівська молодь набувала при виконанні суспільно-корисної праці, участі в спортивних змаганнях, при походах по місцях бойової і трудової слави.
У виховній роботі активну роль відігравали заходи по впровадженню в життя нових традицій, свят і обрядів. Для цієї мети в райцентрі та усіх селах і селищі Головино було створено відповідні умови: обладнано зали або кімнати урочистих подій, музеї, музейні кімнати. На цій базі здійснювались урочисті реєстрації новонароджених, шлюбів молодих людей. Вона використовувалась при проведенні вечорів, присвячених проводам юнаків до лав Радянської Армії, при вшануванні передовиків і переможців трудових колективів.
Дедалі більшого поширення набували трудові свята. Уряд з цією метою встановив окремі дати або дні. Найбільш значимо щороку відзначались свята першої борозни, зажинок та підсумків по завершенню жнив. В районі поширеною формою в проведенні підсумків виробничої діяльності щороку в урочистій обстановці за участю керівників підприємств, установ і організацій, місцевих Рад, знатних людей проводились збори. На них в присутності членів бюро райкому Компартії України, членів райвиконкому в доповідях одного з перших керівників району глибоко і всебічно аналізувалась фінансово-господарська діяльність виробничих підрозділів, сфер обслуговування. Колективам, бригадирам, виробникам, які досягай найкращих показників у виконанні планів і соціалістичних зобов'язань, вручалися Перехідні Червоні прапори, дипломи і грамоти, премії та цінні подарунки. На кінець їх радували виступи колективів художньої самодіяльності.
З часом за багаторічну сумлінну і результативну працю багатьох знатних людей було нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. А знатні ланкові Надія Григорівна Заглада, Ніна Михайлівна Рубан та майстер полірувального цеху Головинського кар'єру Олексій Андрійович Вербич за наслідки свої праці удостоєні звання Героя Соціалістичної праці.
Доброю була традиція занесення кращих виробничників із всіх сфер життєдіяльності на районну дошку пошану, яку було засновано в 50-х роках. Згодом такий досвід перейнявся і в трудових колективах.
Не залишалися поза увагою борці за краще майбутнє, які після прожитого життя відходили у вічність. В 56 населених пунктів району було збудовано ритуальні майданчики, підготовлені
знавці обряду здійснювали на цих майданчиках ритуал похорону і віддавали разом з присутніми та рідними і близькими останні почесті для померлого.
Неоднозначним на різних етапах радянського суспільства було відношення до релігійних культів. В 30-ті роки чимало церков закрилось, на зміну релігійним віросповіданням прийшов атеїзм. Відновили свою діяльність окремі релігійні об'єднання в період Великої вітчизняної війни. В селах Вільськ та Новопіль церкви в післявоєнний час також були закриті, хоч через кілька років останні поновили свою роботу. На кінець 80-х років минулого століття в районі функціонувало 8 релігійних об'єднань православного спрямування (Вільськ, Високе, Бежів, Горбулів, Пекарщина, Славів, Троковичі, Черняхів) та одна секта ЄХБ. В зв'язку з цим віруючі мали можливість відвідувати богослужіння та здійснювати інші ритуали. На їх сторожі пра¬цювала районна комісія по дотриманню радянського законодавства про релігійні культи.
В той же час, як виховний захід, посилена робота велась по боротьбі з пияцтвом, дармоїдством, хуліганством та іншими негативними явищами в районній громаді. На цю ділянку спрямовували свою діяльність правоохоронні органи, трудові колективи, виконкоми сільських та селищних Рад. Активно працювали добровільні народні дружини.
" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.;іл


Подробнее Просмотров: 5174Раздел: Історія районів Житомирської області » Історія Черняхівського району Автор: ALEXКомментарии (0)

Другие новости по теме:

  • Профспілки сільського господарства Черняхівщини.
  • Радянський період розвитку сільського господарства після перемоги Великої Ж ...
  • Трудові досягнення Черняхівського району.
  • Радянський період розвитку сільського господарства.Післявоєнні роки.
  • Радянський період розвитку сільського господарства.Вітчизняна війна.
  • Інформаційне повідомлення

    Відвідувачі, які знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі в даній статті.

    Обмін посиланнями з сайтами міст україни